Європа VS Азія

Розкажу вам штуки, які нас, азіатів, різнять з вами, європейцями. Всі ці речі базуються виключно на моєму особистому сьогоднішньому досвіді і не є підбіркою “топ-3 відмінності”.

По-перше.

Нас багато. В Азії нема сенсу подорожувати автостопом, аби набратись нових людей. Там і так ти їх набираєш десятками просто виходячи з дому в магазин і лондрі. Відкритість не для всіх, і ця обмеженість приватності часами набридає і це мінус. Але ж ці усмішки і ця привітність – вона не може не. Її не можна не.

З іншої сторони – Європа. Індивідуалізм, десь більше (Скандинавія), де мінімально (Південні Балкани, Туреччина). Іноді індивідуалізм в одних рисах проявляється, а в інших – спить літургічєскім сном. Це весь майже пост-совок. Вибірковий індивідуалізм. Але що класно в цьому індивідуалізмі. Ну, важко в ньому шось взагалі класне найти, крім того, що люди з середнім рівнем індивідуалізму банально розумніші, ніж люди з середнім рівнем колективізму. Рівень індивідуалізму пов’язаний не лише з погодними умовами, але й з традиціями, сучасною культурою, щільністю населення, їжею і кольором талонів на трамвай. Ви можете не бачити, як це все в’яжеться, а воно в’яжеться дуже безпосередньо.

Сьогодні, приміром, я встиг прямо в подорожі запостити фотографії і написати сюди кілька діалогів і історій дякуючи європейському індивідуалізму. Дякуючи тому, що в польських селах в хатах ставлять вай-фай точки без паролів. І вони майже всі називаються “дім”. Вони є скрізь – і навіть в містах, де щільність населення вже вища, але все ще дозволяє не встановлювати пароль. І ти такий підходиш до чийогось вікна і сидиш в чиємось вай-фаї. В Азії це неможливо, щільність значно вища, а значить ризик використання ваших приватних мереж більший – отже мережі всі запаролені. Який же це тоді колективізм, скажете ви, якщо вони навіть не колективізують свої мережі. Дуже просто, відповім вам я. Вай-фай мережі в Індонезії – це як зубні щітки в Європі. В Індонезії є 17 тисяч островів. Населення цієї країни 250 мільйонів. І от лише на одному острові Ява живе 150 мільйонів, на острові, який лише 3-ій по розміру. Чи треба ще якісь приклади колективістського мислення? Тобто щільність населення в Азії, як ви розумієте, це продукт самих азіатів. Вони селяться так щільно самі, а поруч простоюють чудесні безлюдні острови.

По друге.

Ви відсталі. З іншої сторони продукт індивідуалізму – відкриті вай-фай точки як наслідок малої щільності населення в країнах Євопи, це теж застій технологічного розвитку. В Азії селфі-палки продають бабусі в переходах так, як у нас досі продають сємєчки. Причому селфі-палки купують не лише хіпстери, а і ті самі бабушки. В Європі досі навіть кількість смартфонів не дозволяє так швидко будувати мережі швидкісного мобільного інтернету, як дозволяє робити це Азії. Тому така кількість відкритих точок – це лише ще один доказ відсутності смартфонів.

І в результаті технологічного застою в мене особисто сьогодні виник невеликий казус. Затримали на кордоні вже після фактичного його проходження. Причина – дуже банальна і я сам винен і сам дурак, тому ні на що не нарікаю і польські прикордонники поводились зі мною як справжні слуги. Проблема була у тому, що я не роздрукував своє запрошення. Ну, я ж його вже подав у консулят. Нащо ще раз? Треба. Я дістаю телефон і показую своє запрошення. І тут я розумію, що прикордонник не може зрозуміти, що це і як цим користуватись. Це звичайний смартфон. Він кличе підмогу. У підмоги таке ж здивування. “На телефоні??” Збільшити вони навіть не можуть, а я через віконечко – не можу зрозуміти, що саме їм на запрошенні збільшити. Мене садять в кабінет і я надсилаю їм це запрошення з телефона мейлом і бачу, як в них відбувається маленький культурний шок. Я з них трішки навіть постібався на цю тему, але вони навіть не зрозуміли.

І тепер для контрасту – поясню. Я дійсно думав, що телефоном вже можна зробити майже все. Я нічого не друкую в Азії. Тільки для консульств і ніколи для кордонів. Резервація готелю? Ось, в телефоні. Квитки на літак? Ось. Я їх купив через телефон і на телефоні і зберіг. Друкувати? Ви шо, здуріли? Я підношу код до автомату – і він мені видає посадочні. Я сам нічого не друкую. Та в мене і принтеру нема. І я навіть не знаю, де він є. ВІЗА в Сінгапур?? В телефоні! Віза! не ставиться в паспорт. Ви просто показуєте телефон. Все! Тепер розумієте, в якій відсталій частині світу ви живете?

По-третє.

Ви вийобуєтесь. Сьогодні мені тричі відмовили у використанні службового туалету. В якомусь селі мені страшенно хотілось сцяти і ніхто не найшов мені місця, де можна це зробити. Просто, сука, спустити штани і відлити. Не можна! А чому? Бо ви вийобуєтесь. Ви індивідуалісти. Ви будуєте якісь космічні туалети, в яких все одно, ніколи не вийдете на рівень з японцями, але не даєте ними користуватись. Закриваєте, ставите платний вхід. А потім європейців приїжджають в Азію і дивуються – чому тут черпаком треба воду змивати. Туалети, між іншим, чисті, просто черпак. Ніяких понтів, просто черпак, зате туалети на кожному кроці. Мені давно так не хотілось відлити, як сьогодні.

Таких речей неймовірна кількість. Вони мені яскраво показують, що ми – кілька планет в одній. Ми різні люди, зовсім різні речі в нас у голові, зовсім інші цілі у нас в житті. І у вас, і в нас є серце, але воно стукає по-різному. Це не значить, що якесь добре, а якесь погано. ПО-РІЗНОМУ. Все. Я пішов продовжувати спостереження.