Федя – дуже неординарний київський персонаж
Федя зробив найтусовочне місце 90-х, кнайпу Купідон, цього року їй виповнилося 20 років!
А почалося все з того, що він знайшов роботу у США на кіновиробництві. Заробив за літо 10 тисяч доларів і повернувся в Київ.
– Тоді в Києві зі 100 доларами ти був багатим. Я витрачав гроші, друзі допомагали, шлявся по вечірках. А мама мені каже “Федю, ну шо ти! Зроби якийсь бізнес”.
Так він почав шукати якийсь підвал в центрі Києва, знайшов цей, на Пушкінській, там не було ні входу, ні кімнат, він був закинутий, бігали криси. Він його почав відчищати, побудував вхід.
– Тоді приїхали бандити. Дев’яності. Вони були дуже креативні – вилили мені дві вертушки бетону на вхід. Я подав заяву в міліцію, а там кажуть: “У вас входу офіційно тут ще нема, тому і бетону ми не бачимо”.
Мені з Федором досить непросто спілкуватися, як з, напевно, усіма бізнесменами, що почали свій ріст у золотих дев’яностих. Це відчувається на якомусь рівні спілкування – він дуже скритний, в нього все по понятіям, але по своїм інтелігентним понятіям, він наче досі на стрьомі чекає нові вертушки з бетоном з хвилини на хвилину. Мені здається, що такий досвід не стирається. Це як пройти війну.
Спершу “Купідон” був американським пабом з більярдними столами. Потім Федір зустрів Юрка Покальчука і той швидко став духом кнайпи. Пам’ятаю, як рівно 10 років тому мене Пако і познайомив з Федором. Саме у “Купідоні” я зробив першу в своєму житті подію.
Ми з Федором бачилися на Пенангу в Малайзії, виявилось, що ми в один час там і я принагідно показав йому місто.
Останні 5 років Федір займається цікавими міськими проектами як менеджер. Це він з Костею Скритуцьким зробили сквер на БЖ, кілька креативних велопарковок по місту, рояль на Хмельницького, кілька робіт на Гончара.
У Федора є купа ідей, які проекти ще можна реалізувати у Києві, є проект спільної скульптури у Києві та Бангкоку. Зараз вони з Костею закінчують проект у Астані. Це будуть гігантські ящірки БатБат посеред міста в мозаїчному стилі.
“Купідон” для мене – як стара комунальна квартира, де з роками нічого не міняється. Як старезні кнайпи і центрі Кракова чи Праги. Де завжди можна зустріти тих самих людей або сховатися в дальному кутку і подумати про вічне. Дякую за це, Федю.