Френсис – французький фотограф

На його обличчі — душевна доброта і безтурботність, він красивий чоловік, відомий своєю лінню і флегматичністю, своїм східним халатом і туфлями, які в квартирних умовах перетворюються на домашні капці. Це короткий опис одразу двох персонажів, їх навіть звати однаково — Ілля Ілліч Обломов. Один — герой художнього твору Івана Гончарова, а інший — альтер-его французького фотографа Френсиса, що живе у Києві вже дев’ять років і іноді ходить по місту в халаті.

— Бонжур. — Френсис час від часу вітається з перехожими біля скверу Гончара французькою. Зі мною він переходить на англійську. – Це наш, так би мовити французький район. Тут недалеко посольство, Французький інститут, школа.

На час перевтілення у свій художній образ Обломова — він одягає халат і домашні капці. В нього є окрема серія знімків: Обломов лізе в бомбосховище, Обломов у ванні, Обломов йде в зоопарк, Обломов і афтепаті.

— Я працюю викладачем для дітей у французькій школі. – Френсис живе на розі вулиць двох письменників Гончара і Гоголя. — Мене не вистачає навіть на те, щоб після роботи вчити українську або російську, робота з дітьми дуже виснажлива, мозок потім не працює. А руками можна щось робити. Тому я займаюся фотографією.

Два роки тому він почав викладати на свій фейсбук фотографії з різних дитячих майданчиків Києва і назвав цей проект “Майданчик”. Таких знімків він зібрав вже більше 220. Він постійно шукає, хто міг би спозувати йому на якомусь новому майданчику, його знімки про дитинство і внутрішній Київ, якого здебільшого не бачать іноземці.

— Французи знають про Київ лише через Чорнобиль, СРСР, війну, Майдан, спорт. Я хочу показати життя зсередини, ці двори, які у Парижі вже майже всі на замку. У Києві вони відчинені, можна зайти всередину і побачити якесь внутрішнє життя. Крім того, життя дане нам як дитячий майданчик. Усі можуть гратися на ньому, як тільки захочуть, і придумати свої власні правила його використання.

Нещодавно у нього відбулася виставка цих робіт. За два роки Френсис обійшов увесь центр у пошуку цікавих дитячих майданчиків і здивований, що вони усі різні. Один з дворів я тут же вирішив показати йому, звісно, до цієї ідеї він поставився зі скепсисом. Один з трьох майданчиків він вже знімав, другий виявився усе ж новим для нього, на третьому нам були не дуже раді:
— А ви куда собралісь? Тут пить нільзя! — прийняли нас за двох алкашів київські жіночки з дітьми. Ми вирішили їм не заважати.

Френсис каже, що він довго переїздив з місця на місце, жив у США і Ефіопії. Але найбільше емоцій викликає в нього саме Україна.

— Тут одночасно і Європа і зовсім не Європа. Майданчики для мене мають певне філософське значення: це місця, які більше не належать людям, на яких я їх фотографую. Я дивлюся на кожну гірку і качелю як художник, а не як батько, тому мені цікавіші старі і напівзакинуті майданчики, а не сучасні, які тепер ставлять політики чи шоколадні фабрики.

У ще одному своєму альбомі Обломов показує кухні київських друзів і приятелів. Мені дуже шкода, що лінь персонажа Гончарова передалася нашому київському Обломову і він майже не пише історій, але натомість робить чудові знімки. Тож, якщо хочете показати Іллі Іллічу свій заржавілий майданчик чи запросити на власну кухню — не соромтесь.