11407157_841027985971842_2266709779091442135_n

Гра слів: не всі мови визнали крадіжку у Києва Русі

 

Днями з’явилася чергова новина з рубрики московської фантастики — в російських закладах традиційне блюдо “котлета по-київськи” стає “котлетою по-пітерськи”. Ще торік точилися дискусії щодо використання російськомовної “Вікіпедії” як засобу пропаганди і переписування історії. Просте порівняння двох статей про Русь дає несподівані результати. Для тих, хто не в темі: російськомовна версія — єдина у світі, де Києва в історії Русі практично немає, столицею є Новгород, а країна називається “Древнерусское государство”.

Незабаром у Москві з’явиться новий пам’ятник — київському князю Володимиру. Жартують, що той Володимир візуально буде подібним на сучасного князька, який займається “об’єднанням руських земель”. І, звісно ж, під пам’ятником Володимиру Великому навряд чи буде вказано, що він київський. Бо київська тепер — не котлета і не Русь, київська нині тільки хунта. Пропаганда — річ дуже жорстка, це скрупульозна ювелірна робота, над якою слід добряче попотіти, аби вийти на хороші результати. Тому з геолокацією “Київ” або “Україна” мусять виникати лише вкрай негативні асоціації. А те, що Москва була заснована київським князем Долгоруким, який похований у київській церкві Спаса, не прийнято згадувати взагалі.

Сучасний феномен переписування історії — це ніщо інше, аніж ще один наступ орди на Київську Русь, і в цьому дискурсі Україна, як кістка в горлі московської пропаганди, має займати активну антимосковську позицію.

Проста гра слів — Україна називає Угорщину так, як називала споконвіків, і самоназва угорців мадярцями не змінила офіційної назви — Угорщина в українській мові не стала Мадярщиною, як сталося у словацькій або чеській. Те саме з Грузією, яку громадяни називають Сакартвело, Фінляндією із самоназвою Суомі і кількома іншими країнами.

Українці не вживали терміни “росіяни” і “Росія” до ХХ сторіччя. Пьотр І вперше вжив термін “Російська Імперія” як самоназву лише у ХVIII сторіччі. Цікаво, що є мови, які і досі не узаконили цю самоназву. Так, фіни, найближчі сусіди двох столиць імперії, вживають назву Venaja, від назви племені венеди. В’єтнамці називають їх Liên Xô, що скорочено означає СРСР, або Nga. Латиші називають цю територію Krievija, від назви племен кривичів. Естонці — Venemaa, китайці — Елоси.

В Україні відбитки руських князів скрізь — в історії міст, сіл, на грошових знаках, на державному гербі, прапорі. Москва часів Петра І і Катерини ІІ усілякими можливими способами ліпила свою “Великоруську” історію як продовження Київської, нова хвиля історичних маніпуляцій відбувається тут і зараз — Путінська держава затирає зі зліпленої із пластиліну “спільної історії” Київ. Московська орда прагне спалити найстаріше місто Східної Європи, тільки за 9 століть значно змінилися методи. Найголовніша війна сучасності — війна брендів. Путін висловлюється про неважливість участі України у Другій Світовій, чому одразу ж обурюються сотні і тисячі ще живих ветеранів, але переписати історію останнього століття значно складніше, ніж зробити це із нецифровою і “малописемною” епохою.

Тут не можна не згадати приклад Греції, у якої є регіон Македонія, що знаходиться по сусідству з іншою Македонією, країною. Греція не визнає права Македонії на цю назву. Бо лише Греція є спадкоємницею Македонії Олександра Македонського. За прикладом Греції Україні слід активніше і агресивніше захищати свою історію. Країна-агресор використовує назви на кшталт “російська весна”, які історично мають належати Україні, як романтичний привід для розгортання фронту боротьби з українською державністю. Водночас, в Україні існують консульства Росії, і ми акцептуємо загарбання нашої назви.

Круасан — французький, піца — італійська, хінкалі — грузинські, Русь — Київська, а не Новгородська і аж ніяк не Московська. Україна вже давно мала б відновити боротьбу за власні бренди, і один із головних наших брендів, історичний — це голка в яйці нашого ворога.

ЕКСПЕДИЦІЇ