Ха і будинок з запахом комунізму

В’єтнамка, 25 років. Три роки вчилась в Куала-Лумпурі, говорить дуже хорошою англійською, дуже розумна. Хоча, як тільки я її побачив – мені здалося, що це ще одна школярка іде в мою сторону “попрактикувати свою англійську”.

Ми зустрілися з Ха біля центрального озера в Ханої, про яке вона довго переповідала мені легенди. Взагалі Ханой – місто ставків і озер, але в цьому живуть велетенські черепахи. Вони виживають, не зважаючи на скажений трафік і смог великого в’єтнамського міста.

Ха дуже розумна дівчинка, ми мали довгі історично-політичні дискусії цього вечора. Загалом вона розділяє нелюбов до теперішньої корупційної системи, але їй подобається ідея комунізму. Ми багато говорили про американську інтервенцію і порівнювали американську державну машину з російською. По-моєму, у В’єтнамі мені теж можна вже вербуватись в заокеанські спецслужби. Сподіваюсь, за цей жарт мене завтра не арештують)))

Коли ми тільки зустрілись – почався страшний шторм. Ми сховалися в кафе і спостерігали, як дерево за деревом падали прямо на проїжджаючі машини. Одразу два інциденти. Всі прилипли до вікна як до телевізора. Як дощ закінчився – знов пішли сидіти біля озера. Потім я сів за її байк і завіз себе додому. Але там вже всі спали і мені не пощастило потрапити всередину. Поруч ще й гриміло нічне будівництво нового будинку, і мої спроби перекричати це видавалися смішними. Телефон розрядився і я ніяк не міг подзвонити Ірі. Ха запросила заночувати у себе, але вже була ніч, вона жила з братом і його жінкою, мені не дуже подобалась ідея нічного візиту до її сім’ї. Але в результаті, це єдине, що залишалось.

Будинок, в якому живе Ха теж в новому районі. Він величезний і просторий, дерев’яні меблі, хоча інтер’єр цілком європейський. Правда, кімнат, де можна спати, виявилось усього дві. В одній – брат з дружиною, в іншій вона. Мені дісталась кладовка.

Коли вона завела мене туди, я відчув запах, якого не чув з дитинства. Це був запах комунізму. Це саме той єдиний аромат, яким би я міг охарактеризувати комунізм, якого я майже не застав. Це суміш аромату пилу, що зібрався на непотрібній літературі про комуністичних лідерів, запах старих нудних іграшок, старих тряпчяних торшерів, старих подушок і синьої лампи, для гріття носу. Це запах портретів видатних і нікому невідомих людей з орденами на стінах, кульочків в кульочках, запах старої пральної машини “малятко”, запах трьох страшних настінних годинників, запах металевих і пластикових танчиків і пожежних машинок, запах настільної лампи, в якій падають сніжинки, запах старого дитячого одягу і банок, для консерв, в такій кількості, скільки не може закрити середньостатистична сім’я консерв за рік, і скільки цій сім’ї консерв і не треба. Зрештою, це запах старої швейної машинки, пляшок з-під дорогого імпортного алкоголю, вітчизняного демісезонного взуття і стопки старих комуністичних журналів, яких не виписувати не можна, а читати не обов’язково.

Цей самий запах я чув неодноразово, приїжджаючи до баби з дідом на дачу, і залазячи на другий поверх, де було так комфортно знаходитись мені малому, навіть із цим усім запахом. Запахом комунізму.

Я завжди думав про те, як багато матеріальності внесла ця радянська культура в життя людей. Як багато відбирала власності, як багато заборон. І будинки звичайних людей стали їх фортецями і оборонними мурами. Більшість із них навіть не хотіли мати ніяких заборонених речей, ніякої альтернативної історії, ніякої незрозумілої поезії, більшість із них хотіли мати пару десятків подушечок, кілька десятків пар взуття, костюмів, в тому числі на виріст, кілька мішків цукру і цибулі, якісь запасні лампи, можна і керосинові, провсяк. Бо звідки знатимеш, що може закінчитись завтра у магазині.

Або на випадок війни. У так званому комунізмі завжди треба бути готовим до війни. Як мінімум до війни з інакомислієм, як максимум – за світовий комунізм. Синя лампа для носа може знадобитися у будь-якому випадку.

Я насправді ні на що не нарікаю, готовий був спати і десь на вулиці, навіть навпаки, безмежно дякую Ха за цей запах з дитинства і за цей неймовірний флешбек. Я прокинувся вночі від того, що по мені лазили павуки, я увімкнув світло, навколо моєї голови сидів милий трьохсантиметровий тарганчик. Я залишив світло увімкненим і думав про те, що це ж, насправді, багатий будинок, і тут, насправді, чисто. І всю цю пилюку на книжках і всі ці мішки і сині лампи для носа, їх неможливо відмити від пилу, це все неможливо прибрати. Одного дня це треба взяти і все винести з дому і з голови. Всі ці статуї Леніну і Хо Ши Міну. Всі ці нескінченні запаси непотребу.