Івана і Джані – красіві бродяги

Ми випадково зустрілися в Румунії кілька днів тому. Я вже саме збирався виїжджати, як прийшло повідомлення.

– Ти зараз в Бухаресті? – Написала мені Івана.
– Так!
– На якій вулиці?
– На такій-то
– Будем за 15 хвилин!

Востаннє з Іваною ми бачилися три роки тому на якомусь офіційному заході в Києві. А в 2008-му вона працювала в чеському виданні “Український журнал”, а я туди писав статтю.

– Ти пам’ятаєш, як ми зустрілися, я віддавала тобі гонорар?

В мене наче змило якісь цілі острови у пам’яті.

Івана ходила в українську школу в Словаччині, тому ідеально говорить українською, хоч народилася і виросла у Чехословаччині. Її матір – з України, а батько – із східної Словаччини. Іванка каже, що зараз закриваються останні українські школи. З італійцем Джані ми говорили англійською.

У 2012 році Івана з Джані вирішили поїхати навколо світу. Умовою було – піти з роботи і кинути палити. І вони одночасно це зробили в 2013-му. Продали усі свої речі, купили квиток в одну сторону в Бангкок і спакували два 8-кілограмові рюкзачки. Відтоді почалась їх довга подорож, що триває й досі. Час від часу вони працюють віддалено, крім того ведуть блог “Бродяга – це красиво”: Nomad is Beautiful.

На своєму блозі вони розповідають про можливості і умови бродячого життя. В Бухаресті вони зупинилися безкоштовно на кілька тижнів придивитися за чиєюсь оселею, а я після зустрічі з ними сів на метро і поїхав до кінцевої, а звідти назад, в Україну.

Мене завжди вражали люди, що можуть стільки часу бути разом і не повбивати одне одного. Подорожувати разом – це рахувати години як роки. Бути бродягами, як Івана і Джані – це красиво.