як я кинув вдруге універ

Сьогодні уник конфлікту з викладачкою в Карпенка-Карого.
Я був кращого враження про цей ВНЗ, коли йшов туди вчитися. Щоправда, як і про Могилянку.
Випадок клінічний – викладачка почала розпинатися, як її зрадив товариш Іллєнко і подався в націоналісти. А сам то колись РОСІЙСЬКОЮ розмовляв, сказало воно саме російською. І тут я подумав – а це гріх, переходити на українську? Я ж теж кілька років тому ще російською виключно розмовляв і що?

Я змовчав, але мене почало підкидати направду.
Далі було крутіше, йшлося про якесь совєцьке кіно і оце викладачго каже:

“ОДИН ИЗ САМЫХ ВЫДАЮЩИХСЯ СОВЕЦКИХ ФИЛЬМОВ (сорі, назву не пригадую) ПРО ШЕПТИЦКОГО. КАК ОН ПОДСОБНИЧАЛ ФАШИСТАМ, ВПРОЧЕМ КАК И ВСЕ БАНДЕРОВЦИ”

тут я не витримав і вийшов з аудиторії. радію, що після мене вийшла принаймні ще одна людина з 15-ти, радію, що був лише на одній парі цієї ( не можу підібрати епітету))). Отримав залік. До побачення, антібандеровка.

Я чекаю поки це покоління геть зникне. ВОНИ не перемогли, вони втратили найсвятіше, що мали – союз. Вони ще живуть у ньому, я був би радий, аби вони там і лишилися разом із написаною партією ЇХНЬОЮ історією, релігією і їхнім жлобством і хамством.

До побачення, союз.