Катя Мізіна про хутір Гойч

23 роки. Катя працює ведучою і журналісткою на Громадському. Походить з Кам’янець-Подільська. Ми їдемо з Києва на маршрутці в Житомирську область, Малинський район. Водій і дві жіночки попереду говорять про теорії змов. Шофер пишається і розповідає, як з ним на маршрутці їздила в Малин дівчина, що “засвітилася в телевізорі” у якомусь з шоу талантів: “І тако на маршрутці зі мною їде”, – дивувався він. Катя просить зупинити на зупинці Зелений Гай. Водій обертається:

– А шо ви там будете робити, дівчино? – Щиро цікавиться він, не підозрюючи, що говорить із ще одною феноменальною істотою з телевізора, що чомусь все ще їздить на маршрутках. – Там в тому “Зеленому Гаю” три каліки живе.
– Та не троє, а двоє там. І я тепер там живу. – Водій шокований, але зупиняється. Ми виходимо і йдемо кілометр лісосмугою в напрямку хутора.

– В мене тут є друг з села Іван Миколайович. – Розповідає Катя. – Село за кілька кілометрів від хутора, там ще люди живуть. Миколайович кличе мене на шашлики, дуже хвилюється, що я тут одна. Раз я приїхала, а він дзвонив увесь вечір, а я тільки зранку змогла відповісти. В хаті не ловить мобільний зв’язок. Він сказав, що знав, що я приїхала, хотів прийти мене “обігріть”, шоб я сама не скучала.

Але Катя сама не скучає. Вона встигла до зими вичистити криницю, повикидати з хати старе лахміття, бабці, що тут померла. Усі мешканці хутора вже повмирали, їх діти живуть у селі або районному центрі. В старій глиняній хаті на стінах не було вільного місця від різного лахміття, ікон, вицвілих килимів тощо. Розвалюються пічки. Тут їх цілих дві. В кімнаті стояло відро з замерзшою водою. Я розпалив пічку, Катя почала готувати їжу. Вона приїжджає сюди лише на вихідні, оскільки без власного транспорту не може добиратися звідси щодня на роботу. Від Києва це 110 кілометрів. Лише раз до неї приїжджав у гості друг і ще раз мама. Я був лише її третім гостем. Зазвичай вона тут сама.

– Так дивно, я весь час зачиняю цей сарай. – Розповідає Катя. – Приїжджаю – а він відчинений знову. А там серйозний такий засув.
– А ти не боїшся привидів? – Спробував дуже серйозно спитати я.
– Ти знаєш, кілька днів тому я вночі чула вдома в Києві кроки. Як відкривається замок, голос одного друга. Я чітко розпізнала цей голос і це було страшно. Так шо, яка різниця, де тебе застане параноя, в міській квартирі чи сільській хаті??

Катя колись жила на такому хуторів в Обирку. Потім довго мріяла про те, щоб знайти покинуте село і переїхати із міста. Вона шукала, де можна оселитися самій. Їздила на велосипеді по Київській і Житомирській області і нарешті знайшла. Півтора роки тому знайшла цей хутір на одинадцять хат. Старші люди називають це місце не Зелений Гай, а Гойч. За останнім переписом населення тут жило всього чотири людини. Тепер лишилося тільки двоє, причому незареєстрованих мешканців. Усі хати порожні. Але тепер у першій іноді можна зустріти Катю.

– Я купила собі хату тільки чотири місяці тому. – Розповідає Катя. – Рік не могла нікого вмовити продати. Як тільки мене бачили, зразу казали: “а, дачниця київська, не продамо тобі!” Приїхала на зустріч з одним чоловіком, в мене тоді ще косички були, а він як подивився на мене і каже: “то це ви та Катя, яка хотіла будинок купити? а нашо він вам? а де ваш чоловік? то ви шо, на маршрутці приїхали?” У людей розрив шаблонів. Але я їх розумію, навіть для моїх батьків я досягла успіху – стала ведучою. І тут я їм заявляю, що купую хату в селі і збираюсь туди переїхати.

Майже рік знадобився Каті, аби до неї звикли, аби перестали запитувати про чоловіка. В українському селі патріархат перемагає здоровий глузд. Катя навіть розповідала байки, що вона одружена, щоб відчепилися. Вона навчилася говорити “по-їхньому”, а не “по-городському”. Її досі сприймають як міську дачницю, що життя сільського не розуміє, але врешті їй повірили і вона змогла купити одну хату, а за ще одну домовитися для друзів. Катя мріє поселити у всіх сусідніх хатах своїх друзів і час від часу проводити тут якісь мистецькі акції, табори, відкрити “зелений хостел”. Тут неймовірно багатий ліс на різноманітні ягоди, але тут, на жаль, вирубують цілі гектари і полюють на диких тварин: косулі, кози, зайці, лисиці. Постріли чутно із самого хутора і Катя планує почати боротьбу із браконьєрством. Дякую, що рвеш шаблони, Кать!