Катя, що захостила в Кошице

Історія нашої переписки почалась учора. Все було докладно так:

– Привіт, а якщо раптом зупинятимешся десь в кошіце, то можеш зупинитись в мене
– О!
– Я живу тут (адреса).

Ну і я приїхав. Чи страшно було мені йти до незнайомої людини, в незнайомому місті? Зовсім ні. Чи страшно було їй запрошувати незнайомого бродягу? Не знаю, но думаю шо теж навряд.

Я підійшов під двері і не знайшов її імені. Пішов з телефоном по місту шукати відкритий вай-фай. Швидко знайшов, написав, повернувся.

У Каті вдома відчуваєш себе значно західніше, ніж словацьке місто Кошице. Катя готує смачнющий чай і салати, їздить на роботу на лонг-борді, вона весела і щаслива.

Катя подивилась смішне ужгородське інтерв’ю і кілька місяців тому підписалась на мої історії. Тож я, дякуючи цьому, мав де заночувати, хоча за планом думав доїхати до ранку до Будапешта.