Катя і Яков

Це магічна жінка. Буквально кілька днів тому отримала серйозну премію за репортажі з Донбасу. Отримувала українське громадянство з рук кривавого режиму.

А коли Каті було 20 – вона очолювала опозиційну газету у Волгограді. До неї постійно в гості приходили фсбшники і Катя потроху розуміла, що треба їхати геть.

У той час її мама жила у Сімферополі і Катя переїхала туди і почала займатись громадською діяльністю. Потім і Крим став не тим місцем, де можна вільно працювати.

– Кожного разу як приїжджаю до Криму – все менше там лишається людей, з якими можна зустрітися і поговорити. В мене є відчуття, що колись їх взагалі не буде.

Катя веде російською Громадське для російської аудиторії, що виходить двічі на тиждень. Це передачі для росіян, які хочуть розібратися в подіях в Україні. Катя дуже добре говорить українською, вона її вивчила сама, але це не заважає язиконенависникам час від час влаштовувати на неї напади.

Думаю, Каті ці напади абсолютно по цимбалах. Це неймовірно сильна жінка. Вона проводила ефіри мало не до пологів, а інтерв’ю з мером Варшави, коли Якову було 10 днів.

– І що мер Варшави сказала про це?
– Сказала, що я божевільна, але дочка в неї така сама. Зараз інший час. Є зручний транспорт, у якому можна пересуватися з дитиною, є пандуси, хоч їх ще мало.

Але насправді – в Каті є сила. Вона знімає інтерв’ю, проходячи на них з дитиною і не соромиться. Вона за 3 місяці встигла з ним побувати в Харкові, Львові і Одесі. Катя показує, що народити дитину – це не обов’язково випасти з життя на кілька років. Яків не проти. Він дуже спокійний і флагматичний. Спокійно йде до всіх на руки.

– Я просто не кричу ніколи на нього і він не кричить. – Дає Катя практичні поради з виховання журналістів з пелюшок. Яків став співавтором уже десятків інтерв’ю. І йому дуже пощастило з таким журналістським дитинством.