Кримнаш

Ну шо вам сказать, познайомився я тут на днях з дуже очароватєльною індонезійкою. Дуже дивна особа і цим страшенно приваблива. Була закордоном тільки в Норвегії і Новій Зеландії, дивна вибірка для середньостатичної індонезійки, знає Трієра, Кубріка, Грінуея і багатьох інших, а Кустуріцу ми, приміром, запланували подивитися днями. Щоб більше зрозуміти нашу східну європейськість. Артхаус для індонезійців як для нас албанську учить. У них ніколи не було кінотеатрів, а ті, що нещодавно почали з’являтись – це розвага у шопінг-молах поруч із макдональдсами, тому кіно відповідне.

Але все ж, я не про це. Ще в перший день нашого знайомства вона зізналася, що місяць зустрічалася з русскім, але він уже поїхав. Думаю, блять, тут ні разу я сам ні одного русского не встрічав, а тут на тобі, де вона його нарила? Каже, протриндів їй вуха всі своєю політікою, своїм Кримом і Донбасом (тут я поперхнувся і хотів її поправить, шо це трохи “не їх політіка”, але вирішив не вантажить). Вона особливо його не слухала, тому так і не зрозуміла – він за путіна чи нє (як це можливо? – ну це десь так, напевно, як дивитись русскі новини без звуку, подумав я).

Сьогодні ми були за містом на угарній тусовці французького культурного центру. Так як індонезійці в 98% випадків не бухають, алкоголь закінчився одразу, у перші ж двадцять хвилин. Ми сиділи на барі, біля мене стояла ще одна знайома дівчина, яку я ще давно трошечки научив українських і російських слів. Вона хотіла, щоб я їй зробив фоточку на телефон. Сказала українською “фото будь-ласка”. Я зробив, а тоді вона каже “спасіба” і така – “ой, вибач, я забула як українською, пам’ятаю тіки російською”. “Дякую”. “А, точно, дякую!” Моя новітня подруга за цим спостерігала.

– А ти мене навчиш російської? – спитала вона.
– Української тільки можу, – російських слів я вчив рівно до початку 2014-го.
– Ну добре. До речі, пам’ятаєш, я тобі розказувала про свого екса з москви?
– Ага.
– Він тобі просив шось передати
– Да? Шо ж?
– Крим наш, – вона довго намагалась вимовити ці два слова, але я майже зразу зрозумів. – До речі, що це означає? – спитала вона
– Це означає, що в нього витік мозок.
– Хаха, а таке буває?
– Скоріше за все ти була свідком.
– А ти хочеш йому щось передати?
– Скажи, що в мене прізвище Бендера.
– В тебе прізвище Бендера? Бендера – це ж прапор по-індонезійськи.
– Не важливо. Просто скажи, шо може приїхать поговорить зі мною в Індонезію, якщо хоче. Фамілія моя Бендера.

Їдучи з тусовки на машині я був за кермом, вона забивла на пасок безпеки і вмостилася у мене на плечі спати. А я думав про те, як можна тут, будучи місяць в Індонезії, думати про якийсь там Крим, який ніхуя не мій чи ваш, і ніколи моїм не став би, навіть якщо був би в складі України. І ніколи “його” він теж не стане, але тим не менш, глупий русскій буде думать, шо воно його. А насправді навіть жизнь його не його. Бог прийшов, Бог узяв. Ну єслі ти не віриш убога – Путін прийшов, путін взяв. Но я рішив шо краще цього всього не буду пояснювати, індонезійському уму такі речі взагалі не під силу, не тому шо вони тупі, а тому шо вони чисті, ні мінути ОРТ в жизні, тому краще ми подивимось Кустуріцу завтра.

ЕКСПЕДИЦІЇ