11224741_10152760524686783_995025973801881146_n

Лара і Давид – гарячий латиноамериканський серіал

Бразилійка та іспанець з тенерифів. Рідко тут зустрінеш людину, з якою на рівних можна поспілкуватись (ми з Давидом десь одного зросту, у нас спільні проблеми в Азії).

Ми познайомились в Лаосі випадково, нам треба було о 8-ій ранку зібрати людей, для того, щоб дешевше доїхати до цього прекрасного водопаду на фото.

Історія їх знайомства, одруження і спільного життя нагадує гарячий латиноамериканський серіал. Давид приїхав до Бразилії і почував себе у цій країні королем. Бразилійки вважають “все, шо не з Бразилії кращим”. Вони вчилися разом, в одній групі. Він подобався усім дівчатам і Лару це не обходило. Їй здавалося, що він занадто неперебірливий, занадто користується своїм положенням “білого серед гарячих бразилійок”. Давид пробував якось залицятися до Лари, але вона відверто показувала свою позицію.

Так, пройшло кілька місяців, Давид каже, що втомився уже загравати із усіма підряд.

– Це було досить безглуздо, але мені одразу подобалась Лара і я намагався їй показати, що я крутий. Дуже безглуздо.

У Давида був останній місяць на навчанні. Ще трішки і він мав повертатися додому. Далі розповідала Лара. В останню ніч він запросив її на побачення. Вкотре. І вона погодилась. Давид запросив її приїхати до нього додому, на Тенерифи.

– Відверто кажучи, він мені подобався і я себе мучала. Але така наша бразилійська натура. Так ми, бразилійки, оволодіваємо чоловіками. У цьому наш секрет. Усі навколо сплять з усіма. Це Бразилія! Але коли тобі страшенно подобається якийсь чоловік – слід показати, що ти зовсім інша, не така як всі. Хоча, звісно, це не так. – Лара щиро сміється після цих слів.

Далі вона за тиждень вже була у Давида на Тенерифах. Вони почали жити у будинку з його родиною. Її часто сприймали там як іспанку, хоча вона не знала від початку іспанську, Бразилія – португальськомовна країна. Батько Давида був при смерті і ним слід було опікуватись. Лара взяла цей тягар на себе і вже за місяць вся родина прийняла її як власну дитину. Тепер на Тенерифах вона почуває себе більше вдома, ніж у своєму бразилійському селі.

Але штука навіть не в тому, що вона розповідала, що відбулося і взагалі все з ними сталось. А те, як вона це робить. З такою грацією, з такими емоціями і рухами, з такою мімікою і таким разючим поглядом, шо просто втикаєш в це як в шоу довгоносиків і одночасно впадаєш в транс під яку-небудь мантру.

Лара займалася раніше порятунком бразилійських сіл.

– Намагалася робити соціальний проект у Бразилії. Рятувати родини, що живуть у коробках. Ми знаходили їм роботу, знаходили фінансування на новий будинок. Не сучасний, але і не коробку. Вони просто продавали його, майже зразу ж, роботу лишали і йшли жити назад в коробку. Гроші? Пропивали, або витрачали на якусь глупість. На телевізор, наприклад. Людей, яким не потрібна допомога – не врятуєш. У світі є стільки тих, хто щиро просить про допомогу. Але треба ретельно їх шукати.

Вони 9 місяців подорожували, кілька місяців працювали в Австралії і тепер повертаються додому. Найкращими країною цієї подорожі для них стали Нова Зеландія і Індонезія.

Тепер вони обоє іспанці, додому в Бразилію Лару не тягне. Вона каже, шо там занадто небезпечно.

Лара ніколи не бачила снігу. Колись у Кракові я зустрів іншу чудову бразилійку і застав той день і той момент, коли вона таки його побачила. Сніг. Це було шось неймовірне. Ці переживання і відчуття можна порівняти хіба шо з тим, як я на новий рік колись отримав відеомагнітофон з vhs-касетами. Такого не було навіть у кількох моїх багатих дружків-сусідів. Цей сніг і дитячі емоції бразилійки – це було по-справжньому шось дуже схоже. Взагалі, мені часом здається, шо бразилійці з космосу, там дуже тепло і всі танцюють, навіть коли переповідають історію свого життя, шо могла б легко стати 200-серійним гостросюжетним бразилійським серіалом.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ