Лариса – майстер підслуховувань
Лариса пише фантастичні замальовки з життя абсолютно випадкових персонажів, яких вона зустрічає весь час навколо свого дому. На Форумі Видавців ми зробили навіть про це подію. Годину сиділи і травили один одному смішні історії про підслуховування і ржали. З Ларисою важко не сміятися. Вона весь час помічає якісь смішні деталі у будь-чому.
У неї литовське і грецьке коріння. Українську мову Лариса вивчила у 23 роки, коли почала працювати у Мін’Юсті. Це я сам так писав 10 років тому. Сподіваюсь, що це правда. Вона – зірка Живого Журналу. Пам’ятаю, як я тільки зареєструвався і підписався на її блог. 11 років тому. Її там звали bozi, вона писала смішні історії російською, дружила з Носіком і Лєбєдєвим, теж одними з перших кириличних жежистів.
Цей її блог в мене ніяк не асоціювався з серйозною Ларисою Денисенко, відомою вже на той час письменницею. Пам’ятаю, як я прочитав її “Корпорацію ідіотів” і написав на неї рецензію. Вона одразу ж надіслала мені мейла, в якому обурилася передовсім тим, що головного героя роману, чоловіка, я асоціював з нею самою.
– Прочитала рецензію на “Корпорацію”, дякую, що не тільки прочитали, але й склали про книжку думку, – писала в мейлі вона, – складається таке враження, що сприйняття залежить від фактору: перебувала чи не перебувала людина на державній службі. В Вас погляд взагалі базувався не на цьому, і це, насправді, дуже класно!
Корочє дуже ніжно і дипломатично Лариска написала мені, що рецензія, яку я написав на її книгу – гівно. Так ми познайомились і зустрілись вперше.
Мене страшенно захопила її простота і безпосередність. Лариса завжди говорить те, що думає і використовує безліч психологічних і педагогічних прийомів для донесення власної думки. Вона дуже цікава і у неї різноманітний світ навколо – вона працює юристом, надзвичайно багато подорожує і пише книжки.
А ось нєтлєнна, на жаль, цитата з інтерв’ю, яке я брав у Лариси у 2007-му році.
– Я боюся, що “Корпорація ідіотів” вічна. Але її можна зменшувати, можна маніпулювати нею, використовувати, змушувати відповідати за свої обіцянки, працювати на людину. З підвищенням рівня свідомості людей, самоповаги, обізнаності, буде зменшуватися “Корпорація ідіотів”. Ніколи не треба лінуватися – з вами вчинили непорядно, треба боротися. Треба про це говорити, виносити ці питання, прізвища на світло, звертатися до суду.
Лариса перемагала на Коронації слова і отримувала від Кореспондента кращу книгу року, коли Корр ще був пристойним виданням. Пам’ятаю як на день народження Лариса мені подарувала купу книжок. А я на наступний її день народження подарував їй простєнькій сайт.
Колись Лариса написала про мене коротенький текст. Я досі під враженням від його метафоричності. Це було для одного політичного журналу, у якому я був одним із авторів. Про усіх авторів було написано російською, а про мене – українською. Бо це писала Лариса і редакторка зрозуміла, що перекладати ці метафори – зась:
“Є люди, які жбурляються лайном в літак, який горить, міняє траєкторію, але летить, намагаючись потрапити куди треба. А є люди, які той літак попри все ведуть! В них немає іншого вибору. В руках — кермо, хоча і немає посвідчення льотчика.”
Правда гавно-вапроси в нас з Ларисою почалися ще раніше у взаєминах. За кілька років до того я взяв у неї перше інтерв’ю, яке вийшло із заголовком: “Пишу на туалетному папері, звісно, якщо в клозет взяла із собою ручку”.
Лариса – це мій промінь позитиву. В неї чудові книжки і дуже добрий слух. Бережіться, якщо побачете божевільну, що ходить за вами і записує все, що ви скажете, на туалетному папері – скоро це може з’явитись у фейсбуці, або в її книжках, так і знайте!