Любити ненавидіти
У суспільстві, де основою є ненависть, любов розцінюється як слабкість.
Конрад Лоренц писав, що немає любові без агресії і ненависті без любові. Але це ненависть на побутовому рівні. Соціальна ненависть, що породжує нетерпимість, страх, несприйняття інакомислення, суперечить поняттям соціальної любові. У суспільстві, де в пошані ненависть, градус люті високий — любов сприймається винятково як вада.
Останні декілька років я займаюсь аматорською антропологією, в тому числі соціальною антропологією, вивчаючи різні суспільства, інтегруючись то в одне, то в інше. Це розширює поле для дослідів і шкалу порівнянь. Є досліди поверхневі, які можна пояснити на пальцях, описати кількома словами, і глибинні, для яких потрібно більше часу й аналізу. Зупинимося на поверхневих дослідах соціальної ненависті в українському суспільстві.
Для соціоантропології соціальні мережі — знахідка. Соціоантропологія базується на великій кількості польових досліджень, робити які в часи селф-інтерв’ю і відкритих публічних дискусій активної частини соціуму в соціальних мережах дуже просто. Британський соціоантрополог Редкліф Браун дуже чітко описав поняття термінів соціальної солідарності і значущості:
– Якщо велика частина членів суспільства зацікавлена в законі — можна сказати, що цей закон має соціальну значущість.
Соціальну ненависть мені довелося відчути на собі в історії, що трапилась у 2010 році в подільському дворику в Києві між мною, власником невеличкого сувенірного магазину та приватним нотаріусом – жінкою, офіс якої був із нами по сусідству. Історія була доволі короткою і без хеппі-енду.
Ми півроку займалися “окультуренням” території нашого спільного двору. Білили стіни і малювали на них абстрактні візерунки, висаджували квіти і робили світло в під’їзді і на вулиці. Одного дня наше перебування у дворі докорінно змінилося – ми поставили піаніно “Україна”, з якого витягнули усі нутрощі і посадили всередині квіти. Того ж дня наша сусідка зі своїм чоловіком його розтрощили на шматки, а квіти розкидали по всьому двору. Це був їхній акт побутової ненависті, вони були незгодні з тим, що хтось опікується спільним простором без їхньої згоди.
На дверях у нотаріуса висів номер телефону, ми сфотографували це, знайшли їх фото в соціальних мережах, які вони самі ж і виклали. Ми сфотографували піаніно “до” і “після” і виклали всю цю інформацію в інтернет…
З жінкою-нотаріусом почалася справжня інтернет-війна, яка поширилася навіть на російський сегмент блогосфери. Ми за добу зібрали кілька тисяч “поширень” у блогосфері і так само кілька тисяч у Твіттері. Це була, напевно, найефективніша реклама для нашого магазину, який, щоправда, за тиждень після інциденту нам довелося закрити через впливовість наших сусідів.
Але якщо розглянути цю історію з соціоантропологічної точки зору — це був звичайний масовий акт агресії в соціумі, схильного до ненависті та насилля. У цьому випадку ми надали всю доказову базу вини нашого кривдника, втім було не зрозуміло, як тисячі активних часточок соціуму так легко повірили нам, невідомому їм джерелу.
Будь-які новини в російських медіа, що стосуються України або українців публікуються винятково у зв’язці з будь-яким інформ-приводом, навіть вигаданим, що може спровокувати таку ж саму дію – акт масової агресії. Це неконтрольований прояв соціуму, що базується на страху і нетерпимості.
Масова агресія у будь-якому вираженні – страшний інструмент і сила, що може вийти з-під контролю. Агресивне ненависне суспільство — це прерогатива тоталітарних режимів, які утримують владу страхом і ненавистю. Але в той самий час режим має повну і необмежену монополію на насилля, тому сила масової агресії контролюється.
В умовах розвитку демократії – а не тоталітаризму – будь-які прояви масової агресії є небезпечними. Вони ведуть до повного хаосу або приведення до влади тоталітарного лідера.
Днями в українському сегменті Фейсбуку з’явилася безневинна історія нікому невідомого хлопця, що виклав фото іншого невідомого хлопця, який їхав у метро і не поступився місцем бабусям. Хлопець виклав його у Фейсбук, як на “дошку ганьби”, і ця історія набрала 22 тисячі “вподобань” в українському сегменті і кілька тисяч “поширень”.
Профіль невідомого нікому борця за мораль у метро належить чоловікові, що живе і працює в Москві. Які шанси на те, що він виклав справді правдиву історію з київського метро? Які шанси, що це саме той хлопець на фото?
Мінімальні.
Чому на цю історію повелося так багато людей?
Бо це акт масової агресії. Це підтверджує факт збільшення ненависті та нетерпимості в українському соціумі. Хто і коли це соціоантропологічне коливання використає і в яких цілях – нам поки що невідомо.
Соціальна ненависть плекалась у радянському суспільстві, як тоталітарному режимі. Варто тільки звернутися до радянської класики, яка є як основою нашої соціальної і культурної освіти, так і дзеркалом соціальних проблем того часу.
Єгор Лєтов, 1987 рік: “Ненависть, ненависть. Всех объединяет ненависть, Всех объединяет одно желание Убивать и насиловать всех иных прочих.”
Володимир Висоцький, 1975 рік: “Ненависть – юным уродует лица, Ненависть – просится из берегов, Ненависть – жаждет и хочет напиться Черною кровью врагов!”
За останні два роки три записи в блозі Андрія Макаревича, одного з останніх тверезих голосів російської естради, стосуються соціальної ненависті зі словом “Ненависть” у заголовках.
“Ненависть – скверный цемент для скрепления нации: быстро рассыхается и надолго отравляет окружающую среду”, – пише Макаревич 10 серпня 2014 року, в день, коли почалися бої за Іловайськ, які закінчилися відомим “Іловайським котлом”.
Про соціальну ненависть в українському суспільстві пишуть мало. Але вона прогресує і все більше проявляється. Це один із соціальних шляхів “зросійщення” України й один із безумовних планів Москви для розділення України. Слід згадати розділення України партіями, спонсорованими з Кремля. Поділ на схід і захід, україномовних і російськомовних, УПА і радянських військових…
Саме тому соціальна ненависть у будь-якому прояві – це хвороба суспільства, з якою треба активно боротися. Саме на ґрунті соціальної ненависті була побудована антиукраїнська пропаганда в Криму, Донецькій і Луганській області, яка здетонувала миттєво. А починається соціальна ненависть із, можливо, цілком невинних хлопців у київському метро.
ПЕРЕГЛЯНУТИ МАТЕРІАЛ НА САЙТІ INSIDERу
