Любомир Мельник
Він говорить своєю музикою про вітер, дерева і метеликів. Красу, що нас оточує і яку ми не помічаємо. Народився в Німеччині, частину життя прожив у Канаді, частину в Швеції, але говорить українською і асоціює себе з Україною.
Історія нашого знайомства почалася з того, що п’ять років тому я написав про нього текст, що починався так: “Про одного із найдивовижніших піаністів сучасності, здатний брати 19 нот в секунду, практично нічого не знають на його історичній Батьківщині.”
Я тоді займався концертами, але мені й на думку не могло спасти, що одного з найбільш дивовижних піаністів сучасності можна привезти з концертами туди, де про нього чомусь майже ніхто не знає. І ось на початку цього року пише мені Влад і каже, що знайшов цю статтю про Мельника і вирішив його привезти. Я радію, перевіряю дати і розумію, що ніяк не потрапляю на цей концерт у Києві, якого я підсвідомо так довго чекав. А потім ще один збіг, Катя запрошує його і мене до Берліну, я в останній момент встигаю на літак, ще кілька годин і от ми вже вдихаємо його дивовижний концерт. Любомир довго розказує про залізо і про те, як світ сходить з глузду, замінюючи стародавні інструменти порожнечею. А наступного дня сидимо за кавою і слухаємо антиглобалістські трактати того, хто не любить Айтюнс і Спотіфай, але обожнює музику дерев, трав і вітряних млинів.
За місяць у нього кілька концертів в Україні. А ще він шукає українського художника-аніматора, що хотів би створити з ним спільний візуально-музичний шедевр. За стільки років це лише його перші концерти в Україні, ми проводжаємо його на літак до Швеції, він хвилюється і каже:
– В Україні зараз така складна економічна ситуація, невже хтось прийде на мій концерт?
А я дивуюся, як і чому квитки на його концерт усе ще є в продажу.
