Марк і Габріелла – працівники готелю мрії
Ви можете помітити, що на фото 3 людини (четверта в зеркалі і шоломі – я). Посередині їх працівниця, її імені я, на жаль, не запам’ятав. Та й Марк і Габріелла – це несправжні імена. Його насправді звати Фу.
– Фу? Отак просто Фу і все?
– Так, Фу. Але в мене є західне ім’я. Марк.
Ще в Лаосі я втомився пояснювати, як мене звати і зразу представлявся Бо. Мені це так сподобалось, що тепер я використовую його постійно.
– Ааааа, Бо? – сказала мені оця чарівна в’єтнамка посередині. – В мене друга так само звати.
Ага, так само. Напевно якийсь Бо Хуан Мінн.
Марк і Габріелла займаються роботою мрії. Їх готель, в якому мені пощастило зупинитися, має дуже маленькі кімнатки, все по-бюджетному, дуже скромно. Але енергія, яку вони віддають всім, просто неземна. Вони неймовірні. Ці троє – як лампа аладіна. Вони готують такий смачний сніданок, і вони ним вас загодують до того прекрасного моменту, коли буде хотітись тіки знову піти спати.
Вони виконають будь-яке побажання. Вони заберуть з вокзалу в іншому кінці міста за долар і завезуть на автобус безкоштовно.
Габріелла спитає, чи хочу я, аби вона піднялась пішки на мій четвертий поверх і увімкнула там кондиціонер в номері, поки я розмовляю з її чоловіком Марком, щоб кімната встигла трохи охолодитись. Коли я заходжу на поріг – вони біжать робити мені безкоштовний свіжий сік, про який я їх не просив.
– Ти знаєш, – сказав мені якось Марк. – Я стільки років працював на рецепції п’ятизіркового готелю, досі там працюю, і завжди мріяв про свій. Зароблю і зроблю. І от, наша з дружиною мрія здійснилася, ми зустрічаємо таких чудових людей, як ти!
Я розповів Маркові про в’єтнамського дисидента, якого зустрів і він намагався перевести тему.
– Ти розумієш. Він старий, я молодий. Давай не будемо? В них інші погляди. Мені у В’єтнамі все подобається, і партія подобається.
А в очах читається: “Не можна просто так сидіти і про це говорити”. Дуже дивно це. Тут взагалі не відчувається тиску, роби, що хочеш, кажи, що хочеш. Вільних медіа все одно немає, сила твого слова – мізерна.
З ними було так добре і так по-домашньому. Коли я виходив з номеру, мені хотілось максимально його почистити від своєї присутності і якби там був віник, я б ще позамітав за собою. Знаєте це відчуття? Сподіваюсь, знаєте.
А потім вони ще написали мені величезного листа на емейл. Я знаю, вони тільки відкрились і надто натхненні цим, але я впевнений, що роки їх не дуже змінять.
Кажуть, що у В’єтнамі приватний бізнес почав нормально розвиватись тільки після остаточного розвалу СРСР. Тут почалась своя перестройка. І хоч тут досі править комуністична партія – правила для бізнесу значно прозоріші за деякі пост-комуністичні країни. І комуністичні хабарі чіткі і прозорі. Хотілося б, аби таким мрійникам як Марк в своїх пост-комуністичних країнах було так само реально втілити мрію, як йому – в комуністичній. Мрійте!