Мітік Порішай – один з кращих баскетболістів у В’єтнамі

Львів’янин. Музикант, баскетболіст, перукар, 31 рік. Живе у В’єтнамі вже два роки. Виміняв оцей свій байк на два діджей-сети як тільки приїхав. Історія його життя – мотиваційна ікона для тих, хто заблукав і думає, що нічо не може досягти у житті. Він живе так, наче хоче довести світові, що можна все, якшо тіки мати одне – бажання.

Ми домовлялись зустрітись смсками.

– Я зараз поїду підстрижу одного індуса і підем обідати. – Написав він.

Ми зустрілися в коворкінгу на каві. У нього збереглася дуже галицька вимова, він вільно говорить англійською і знає базові речі у в’єтнамській. Народився на Сихові, робив проект “Вова Зі Львова”. Власне, цей проект – це він і Вова.

– Вова з четвертого поверху, я з шостого. Він мене взяв у групу, бо я знав про нього все. За це я отримував гроші. Клікуха Порішай приліпилась, бо я все міг порішати.

На Євро 2012 стриг Кріштіану Роналду.

– Мені подзвонили і викликали в найкрутіший готель. Обшукали, вимкнули телефон. Не дали навіть фоточку зробити. Потім в мене постриглось пів-команди Португалії. Роналду подарував футболку і всі на ній підписалась. Потім мене покликали на ток-шоу, де переді мною був сюжет про хворого хлопчика, якому збирали гроші. Я почув про це і відчув, шо треба йому пожертвувати ці гроші. Оголосив про продаж в ефірі, подзвонив Ярославський, харківський олігарх і купив її за 200 тисяч доларів. У мене по всьому тілу були мурашки, я навіть цього не планував. Хлопчика от нещодавно вилікували.

Мітя грає за в’єтнамський клуб у найвищій баскетбольній лізі. Один з кращих баскетболістів у В’єтнамі. Тут у нього свій перукарський салон і студію. Планує повернутись в Україну за кілька років, щоб відкрити університет перукарського мистецтва.

– У мене в Києві стрижка коштувала сто доларів. Але я продовжував вчитись. У штатах, в Лондоні, в Тайвані.

У В’єтнамі він вчить стригти і стриже сам. І продовжує вчитись. Я міг би написати про нього ще багато, але він пише книгу про своє життя і, думаю, що я її радитиму усім, хто каже, що чогось не може досягти.

– Мені здається, у нас, в українцях є якась дідова жила, ми не пропадем ніде, ми скрізь можемо знайти роботу, досягти успіху, пробитися.

Головне тіки шо? Хотіти. Ох, Дмитре, дякую за заряд. Години спілкування з ним вистачить на кілька тижнів наснаги тяжко працювати над собою і вчитись.