Мотовун-Пула автостопом 27-28.07

Ми довго одягали дощовики і шукали місце для стопу, зрештою знову стали у два напрямки, вони начебто обидва вели в Пулу. Чому я вирішив, що ми їдемо в Пулу я не пам’ятаю, але таким чином ми проїхали вздовж усієї берегової лінії півострову Істрія, і часто проїжджали просто фантастичні місця: величезні скелі і каньйони, які з вікна фотографувати просто тупо, та їх навіть просто фотографувати – без сенсу, все одно відчуття не передати ланшафтними фотографіями.

Чоловік з дружиною, які зупинилися біля Нателли, в Пулу не їхали, але нас завезли, це було десь 70 кілометрів. Він постійно повторював: “Сядьте на автобус, Це небезпечно”. Ну і решту подібних речей, зрештою, і завіз він нас на автовокзал, звідки ми пішли дивитися Пулу. О 12 ночі, але вже зовсім скоро повернулися, бо почався страшний дощ. Ми повтикали біля заправки трішки, зрештою і заправка закрилась. Це було недуже розумно, в центрі міста питати, чи не їде хтось, але за межами заправки був справжній ливеняка, тому ми просто чекали і гаяли час.

Одягнули дощовики знову і вирішили піти все ж назад на автовокзал. Там побачили як у вестибюлі кілька таких подорожувальників як ми, розклали карємати і спокійно собі спали, і ми перейняли їх досвід. О 1 на автовокзалі в тому вестибюлі були лише ми, а коли ми прокинулись о 6 ранку, він вже був переповнений різними бабусями і тьотками з валізками. Ми не дуже хотіли прокидатись, а за вікном все ще лив дуже сильний дощ, тож ми взяли квиток на автобус до Рієки. Мушу сказати, що подорож на автобусі в Хорватії, це десь 2грн/кілометр, що дорожче ніж в Італії, і значно дорожче, аніж в Україні. Корочє, вранці ми покинули Пулу, і за кілька годин вже опинились в Рієці.