Не їдь в Рієку, такого міста немає
В Рієці ми сіли в кахвє з 8 ранку чекати поки скінчиться дощ, але він йшов і йшов, і зрештою скінчився лише біля 12 дня. Ми вже втретє поснідали і пішли стопити, на хічвікі не було жодної точки з Рієки в напрямку Спліту. Тому ми просто собі поїхали, подивившись на мапі, і це був фейл. В нас було дві точки і обидві були ніякі. Там просто не було зовсім місця для того, щоб спинитись. І стояти в обох було небезпечно навіть з огляду на те, що хтось, зупинившись, міг спровокувати дтп, але на це ми згаяли весь день, і пішли назад в місто. Вирішили взяти квиток на автобус, тьотя сказала, що карткою платити не можна. Ми хотіли доїхати лише до найближчого міста.
Автобус відправлявся за 10 хвилин, вона відправила нас в банкомат за рогом, ми вставили картку, запитали потрібну суму, і тут – банкомат просто собі звернувся до нас по новій: “вставте вашу карту”, і тут почався хардкор, там була немала сума наших грошей єврових на поїздку, і добре, що не всі, це була “Сплітська банка”. Я побіг до банку, мені підказали, що він у 100 метрах звідси, там сказали, що не мають такого банкомату. Я повернувся назад, зробив фото на мобільний, побіг знову, і тут вони вже згадали, і вже навіть вибачались, але я вже був такий злий, що не істерично розмовляти з ними – не виходило, я сказав, що там усі наші гроші. Вони кажуть – ну почекайте два тижні, за два тижні заберете в Спліті свою картку, ну і решта таких беззмістовних діалогів з клерками.
Я повернувся до Нателли, яка чекала перед банкоматом, і тут з’явився якийсь чувак, що звернувся до нас одразу ж англійською і показав посвідчення поліцейське, хоча ми сиділи біля стрьомного клубу ігрових автоматів, в якому і було розміщено цей банкомат, тож цей поліцай більше схожий був на чувака з цього клубу, якого-небудь нещасного, що просрав усе своє бабло, і залив душу алкоголем, але аж ніяк він не виглядав поліцаєм. Він вимагав вивернути всі наші речі, забрав документи, він розмовляв з нами хамовито, свої документи не хотів показувати, тут нізвідки з’явився ще один такого ж вигляду, в мене було передчуття, що це грабіж, але навколо купа людей, що буде далі? Але за кілька хвилин вони просто записали мої дані, і зникли. Зрештою ми сіли знову в якомусь кахвє з вайфаєм, де почали писати на каучсьорф, але, звісно ж, місто з пляжем у Хорватії… який там каучсьорф. Ми знайшли арт-хостел, в який без бронювання серед ночі пішли, і в них виявилось місце для нас, на щастя, і ми мали м’яке ліжко, душ, і відпочинок після напевно найідіотичнішого дня нашої мандрівки.
