У нас немає права боятися захищатися
У боротьбі із забудовниками найважче – подолати страх і байдужість місцевих людей. Ми щодня чуємо з новин про будинки, які дали тріщини, пам’ятки, котрі щодня руйнуються забудовниками. Майданчики – дитячі, спортивні – усе це не цікавить забудовника.
Спробую пояснити, як варто і як не варто боротися із забудовниками. По-перше, якщо ви купували житло і у вашому дворі стоїть майданчик – запам’ятайте: це ваша власність. Це власність кожного мешканця будинку і жоден забудовник без т.зв. “громадських слухань” не має право на неї зазіхати.
Можливо, зараз майданчик вам і ні до чого, скажімо, у вас немає дітей, або у разі, якщо це спортивний майданчик – вас геть не цікавить спорт. Але уявіть собі ситуацію – вам терміново потрібно продати житло.
А за 20 метрів від вашого вікна – інше. Як в шоу “за склом”, навіть живучи не на першому поверсі безліч людей зможуть розглядати ваш хатній інтер’єр. Відповідно, ціна квартири значно знизиться, плюс у вас під будинком немає ані майданчика, ані місця, щоби поставити машину, скажімо.
На прикладі однієї забудови в Києві на вулиці Лук’янівській до мене прийшло страшне розуміння того, що люди відмовляються захищати свої права через страх та байдужість. Причому, ситуація тут не така вже й проста.
По-перше, забудовники прийшли не куди-небудь, а на гору Щекавицю, на якій раніше окрім кількох будинків взагалі заборонялося будувати будь-що через небезпеку зсувів. Три будинки, в користуванні яких є ділянка, захоплена забудовниками – мають достатньо людей аби не тільки зупинити захоплення, а й вигнати людей спортивної зовнішності, які кілька днів тому звели паркан прямо під вікнами мешканців.
Ті одразу ж згадали, що знаходяться на зсувонебезпечній ділянці і почали писати листи у Генпрокуратуру, до президента, мера та інших. Але мешканці нічого так і не дочекались – крім кількох наметів, які лишилися із передвиборчої кампанії: комуністів, партії регіонів та блоку Черновецького.
По-друге, один з будинків – це гуртожиток. І єдиний у цьому районі спортивний майданчик знаходиться в користуванні студентів одразу 2-х Національних вищих навчальних закладів: Національна Академія Мистецтва та Архітектури, Національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, єдине місце де творча молодь, мешканці прилеглих будинків та діти можуть займатися оздоровчою фізкультурою.
По-третє, “забудовники” ведуть себе не як забудовники, вони чіпляються до місцевих дівчат і погрожують до них зайти на ніч “у койку”. На війні як на війні.
Ну а по-четверте, місце, на якому збираються зводити будинок – це надзвичайно маленький клаптик землі і реально, звівши 18-поверховий будинок там, мешканці прилеглих будинків зможуть дотягнутися до будинку висунувшись з вікна. Ось такий пейзаж.
Реакція місцевих мешканців – однозначна. Вони проти такого будівництва одноголосно. А от їхні дії можуть вражати. Усі чудово усвідомлюють, що якщо поруч ритимуть котлован – будинки або поїдуть, або потріскаються. Третього не дано. Але при цьому місцеві бояться подекуди навіть міліцію викликати.
“Я не буду писати заяву, – кричала бабуся, яку вдарив один із “забудовників”, – Ви ж справу проти мене перекрутите! Це я собі посмертний вирок підпишу!”
Розвернулась і втекла.
Дійшло до того, що учора вранці майданчика не стало. Їх просто спиляли, завантажили у “Зіл” і повезли. І тільки тут терпець у місцевих урвався. Вони заблокували однією легковою машиною вантажівку. Викликали наряд міліції. І почали дзвонити усім, хто пропонував допомогу ще кілька днів тому.
Зібралося ціле угрупування, серед яких були як чоловіки, так і жінки. Хоч більшість і не місцевих. За п’ять хвилин вони повалили весь паркан і “забудовники” лишились без оборонних мурів.
А якби це сталося ще першого дня – майданчика б не зрізали. Що цікаво і характерно – безліч чоловіків зібралися на балконах будинків – спостерігати, як немісцеві борються за їхні ж права! А після повалення паркану вийшли насміхатися над молодиками забудовника.
Звісно ж не всі, але випадки не поодинокі. Найважливіше в цій ситуації – підбурення. Якщо на вашій території з’явився забудовник – не бійтеся. Він нічого не може зробити, але якщо він ставить паркан – ви мусите зберегти свою територію і залучити до цього якомога більше людей.
Забудовники з Лук’янівської не поїхали. І навряд поїдуть найближчим часом – поки це не вирішать на вищому рівні.
Ще характерно те, що біля паркану стоять намети різних політичних сил. І жодна з них не брала участі в поваленні паркану. Зрозуміло, що це не в їхніх інтересах. Їхня задача – пропіаритися на ваших бойових здобутках.
Так сталося і на Лук’янівській. Раптом нізвідки взявся представник КПУ і голосно заявив, що це “наша побєда”. Перемога, до якої його партія аніскілечки не причетна.
Із нинішнім законодавством боротися важко – чекати доки запрацює Верховна Рада – довго. Тож тільки покладаючись на власні сили ми можемо зберегти власні права. І в нас немає права в цих умовах боятися захищати їх.
Спеціально для Української Правди
