12936738_10153346031621783_584085677566277982_n

Нолан – американський журналіст

Журналіст, що вже два роки живе в Києві. Він був першим американським журналістом на Донбасі під час війни. У Нолана на правому плечі татуювання із прапором США, він каже, що сепаратисти зверталися до нього не інакше, як “натовский шпион” і працювати по той бік зони розмежування було дуже складно.

У Нолана неймовірно строката життєва історія. Він починав дипломатичну кар’єру у посольстві США в Парижі, а коли почалася війна в Іраці – вступив у лави армії. Нолан каже, що після 11 вересня багато його друзів пішли воювати і відправилися до Іраку, де через якийсь час були розчаровані тим, що там відбувається. Так він повернувся додому і вступив на журналістику. А потім повернувся в Ірак за кілька років вже журналістом.

– Це було дуже дивне відчуття. – каже він. – Ти більше не можеш торкати зброю. Я був пілотом винищувача, а тут раптово став пішим. Крім цього – війну треба показувати об’єктивно.

Але Нолан каже, що найважче, з об’єктивністю було саме під час україно-російського конфлікту.

– У мене був бронежилет “Преса” і шолом “TV”, але російські солдати все одно по мені стріляли. Пулі пролітали просто біля вуха. І тут український солдат вискакує з окопу і тілом закриває мене. А я йому кричу “Ей, що ти робиш?” Кілька разів українські солдати мені рятували життя. Але я бачив і як вони напиваються, ніхто не забороняв мені це навіть знімати. І оця відкритість – теж дуже підкуповує. Я весь час думав про те – як мені писати про це все об’єктивно, як не займати чиюсь сторону після цього всього?

Нолан базується в Києві. Каже, що планує тут прожити як мінімум до кінця цього року, а може і більше. Київ йому подобається, за його словами тут легко знайти друзів, причому людей, які будуть сприяти і допомагати, а не просто сходити на пиво.

– Кожного разу після повернення з зони бойових дій до Києва – мене вражав контраст. Це так здається, що ти сів у літак і летиш на іншу частину планети, кудись в Таїланд чи Індію, і там зовсім інакше життя. Але тут, в Україні. У Києві вечірки, допізна працюють бари і ресторани, купа людей веселиться, ти сідаєш в машину, їдеш 500 кілометрів – а там вже війна і розриваються снаряди. Ні, життя не може припинятися ні в якому разі, але оцей контраст він спершу просто шокує. Він є і там – на війні. Навколо чутні вибухи, ми в повному обмундируванні, а якийсь хлопчик на дитячому велосипеді їде собі по розбитій дорозі кудись, так, наче він і не помічає цих вибухів.

Він багато пише про російську пропаганду. Згадує, як вперше відвідав визволене село, яке нагадувало апокаліпсис. Майже все було розрушене. Він опитував людей і половина мешканців села, що щойно повернулося до України, стверджувала, що їх бомбардували американські винищувачі. Нолан дивувався і питав, звідки в них така інформація. І після цього він вирішив більше часу приділяти висвітленню російської пропаганди як інструменту війни.

Насправді Нолан запросив мене на інтерв’ю, запитував про референдум і результати Майдану, натомість я, здається, написав про нього перший. Зараз він пише книгу про свій час, проведений в Україні. Нолан каже, що він більше не повернеться в лави армії, журналістська справа важливіша, хоч буває і більш небезпечною, – він може доносити до суспільства те, що відбувається в епіцентрі подій. Нолан об’їздив більше 40 країн на усіх континентах, біг марафон льодовиками Антарктики, щоб зібрати гроші для фонду, а тепер він просто живе в Україні, бо хоче донести правду до громадян своєї країни.

Слідкуйте за Ноланом у твіттері та фейсбуці.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ