Олеся, що народилась зі мною в один день

Вона страшенно надихає. Завжди бачу її з палаючими очима, вона завжди світиться, хоча народилася далеко від зони відчуження – в Дрогобичі. Ми бачимося кілька разів на рік, але, здається, в якісь найважливіші моменти.

– Ти мене надихнув, я тобі казала?
– Ааааа, це коли я тебе задовбував?
– Ну, це хто як називає.

Олеся працювала в маркетингу журналу Кореспондент, ще коли це було пристойне і популярне видання. Але їй хотілося робити щось своє, не вистачало впевненості у тому, що власний бізнес краще, ніж стабільна робота. Я її постійно задовбував, що пора вже йти з того Кореспондента, вона, правда, називає це “надихав”. Потім виявилось, що стабільний Кореспондент не такий вже й стабільний.

Зараз в неї працює майже 20 осіб, її діджітал агентство веде дуже серйозних клієнтів і вони нещодавно відкрили представництво у Польщі.

Не пам’ятаю, як ми познайомились. Здається, Олеся шукала, хто зробить інтерв’ю зі старим воїном УПА, а я відгукнувся. Це інтерв’ю так в не вийшло, в мене зламався диктофон. Пам’ятаю, як гостював у неї, а тоді вона прийшла на новий рік до мене в квартиру на Виноградарі. Я тоді просто написав в блозі: приходьте всі. І прийшло чоловік 10, абсолютно незнайомих між собою людей.

А за рік Олеся долучилася до організації Антонич-фесту, вона взяла на себе шматок роботи і знайшла собі місце, техніку, спонсорів. Їй нічого не треба було, крім ідеї.

А ще за кілька років я їхав подорожувати автостопом навколо чорного моря. Олеся тоді тільки запустила свій портал Autotravel і їм треба були якісь тексти. Мої замітки стали першими текстами на їх порталі, з самого першого дня, а для мене це була єдина фінансова опора в подорожі, у яку я, тільки-но розрахувавшись з боргами Антонич-фесту, був готовий їхати взагалі без грошей. Олеся, цілком можливо, тоді врятувала мене від голодної смерті десь на хорватських пляжах.

А ще ми народилися з нею в один день. Поки обоє жили у Києві – в нас була традиція зустрічатися на наше день народження і вітати одне одного.

Ми за все життя бачилися може разів п’ятнадцять. Можна навіть спробувати порахувати, скільки. Але таке враження, що пережили разом якісь півжиття.