орест

Орест – перший каучсьорфер у Львові

Мені було 15, Оресту, здається, 16. Я приїхав зі своїм однокласником Русланом до Львова нічним поїздом з Луганська. Це була моя перша самостійна подорож. У Львові на Різдво студенти університету приймали в себе школярів і студентів зі сходу, які справжнього Різдва не мали шансу побачити ніколи.

Поїзд з Луганська приходив пізно вночі. Ми були єдиними в цій компанії з Києва. Всі інші – луганчани. Організатори єднання сходу із заходом зустріли нас на пероні і завезли в гуртожиток університету Франка. В гуртожитку луганчани зразу сіли бухати і волати пісні расторгуєва, кіпєлова і інші різдвяні колядки. Настрій був не дуже святковий, у вікнах було лише одне скельце, ми з Русланом лягли спати в куртках і шапках.

Наступного ранку нас мали розселити по сім’ях. Ми сиділи у величезній аудиторії і представники сімей, тобто студенти, здебільшого хлопці, брали здебільшого дівчат. Виглядало це як кастинг, ми, патлаті школярі з немитим волоссям після ночі в гуртожитку, не проходили кастинг. Студентки-дівчата вибирали теж дівчат. Ще тоді я зрозумів, що Львів занадто консервативне місто, хоча цілком можливо, що немиті патла виглядали ну дуже непрезентабельно.

Луганчани, чоловік 30, раділи, що їх ніхто не взяв і відправилися у гуртожиток. Туди ж намагалися відправити і нас, але я сказав, що ми зараз або їдемо назад, або ви нам шукаєте сім’ю. Мовляв, не бухати під пісні любе ми сюди приїхали.

Завкафедри завела нас до себе в кабінет, ми сиділи і пили чай, а вона збиралася обдзвонювати тих, хто міг би нас прийняти. Як до кабінету зайшов Орест.

– Запізнився на кастинг? Тепер бери оцих двох з немитим волоссям. – Очима сказала йому завкафедри, але промовчала.

Він подивився на нас скоса і спитав, чи не лишилось ще якихось східнячків, але лишились тільки ми. Так ми познайомились і провели 3 чудових дні. Так у Львові я зламав руку, коли ми п’яні, після святого вечора в його родині і після вже власного алкотрешу перебігали дорогу. Ми втрьох перечепились через залізну огорожу і впали втрьох, але я біг першим, тож опинився знизу. Тільки через тиждень я пішов до лікаря, який діагностував перелом ліктя.

Орест вчився на юриста, ми час від часу бачилися в Києві. Якось нас не пустили в клуб Патіпа, хоча волоси тоді у всіх вже були миті. Він завжди розповідав про свої подорожі на іноземні студентські конференції, а я тоді ще навіть не уявляв, як можна зробити візу закордон. Орест був у якомусь сенсі піонером багатьох рухів. Він був одним з перших каучсьорферів у Львові, одним з перших інфопідприємців. Орест продає свої знання. Це, в сумі, єдине, чим він зараз займається.

5 років тому я знову жив у Ореста вдома, коли він мав інтерншіп в Індії. Я просто йому написав: “ти у Львові?” А він одразу ж сказав, що ні, але якщо треба ключі – візьми у мого батька. Так я провів місяць у Львові.

Зиму Орест вже кілька років поспіль проводить у теплому кліматі. Зараз він десь між Парагваєм і Аргентиною, майже щодня пише свої звіти з подорожей і активно просуває власні послуги. Його завзятості і наполегливісті можна заздрити.

З днем народження, старий!

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ