Цей рік дав усвідомлення того, що ці тексти комусь потрібні
Ви знаєте, я ніколи не підводив ніяких підсумків року, але так склалося, що от вже минув майже рік з того часу, як щось у житті дало тріщину, посипалося і розтануло. До цього я завжди намагався робити проекти, які вважав суспільно-корисними. Чим більше користі можна було намацати, тим відчутніше це давало натхнення і сил рухатися. При цьому – мені ніколи не були значимі гроші, не здавалося важливим ставити себе попереду всіх, вихвалятися здобутками, піаритися на досягненнях. Навіть коли зірки стали так, що я став автором і ведучим на УТ1 – для мене це був шанс щось скаламутити в болоті, а не вхопитись за гребінь слави серед пенсіонерів.
У мене раз за разом ставалися епічні поразки, падіння і травми. Злетів я не пригадую. Злетів не було ніколи. Бо злети – це тяжка праця, а поразки – це короткий сухий залишок, двійка у щоденнику. Падіння, які ставалися, залежали від інших людей. Тобто, складно сказати, що я сам не був у цьому винен. Я сам обирав собі таких людей. При цьому, я займався чужими гуртами, чужими сайтами, чужими книжками, чужим театром, чужим рестораном, чужими змі, чужими агенціями. Чужі проекти ставали як рідні. Більшість із них і далі такими є. Я не міг уявити свого життя без них якийсь час. Я і сам в команду не раз шукав таких працівників, що приймуть роботу – як своє досягнення і випробовування, а не відробляння за гроші. Було і своє видання, і своя агенція, але я намагався не позиціонувати їх як власні проекти. Там завжди було задіяно безліч людей.
А оце на Різдво цього року було нове падіння і нове переосмислення. Щось всередині підказувало, що пора рухатися далі і займатися все більше своїм і все менше тим, що провокує зсуви ґрунтів. Хоча й далі без падінь – нема прозрінь. Це неймовірне відчуття, коли ти хочеш сказати дякую тим, хто тебе у той чи інший момент через власну скупість, жадність, марнославство чи які-небудь інші людські надбання спустив сходами вниз. Дякую вам!
Я давно пишу, але тільки на початку цього року я всерйоз почав займатися текстами. Просто тому, що це єдине, що я вмію робити. Просто тому, що я відчуваю прямий ефект. Ефект читача, що надихається, пізнає і переосмислює. Культурний менеджмент, піар, маркетинг, журналістика – усі ці навички дали мені можливість писати тексти. Мені цікаво працювати зі стереотипами, суспільною думкою, фобіями, незнанням і страхом. Страх – це те, що не дає рухатися далі. Я переборов страх у собі і зміг самостійно їздити у найглухіші джунглі, самостійно вчити мови, розвиватися і відкриватися світу. Саме страх не дає рухатися цілим країнам і континентам. Страх і незнання. Мені страшенно подобалося робити антропологічні дослідження, але не вистачало часу на те, аби записувати їх результати. Тепер я роблю і те, і інше. А це ще і читають.
Маю надію, що наступного року вийдуть друком деякі результати моїх дослідів. Вони можуть стати несподіванкою для тих, хто звик читати милі і приємні історії тут.
Цей рік дав усвідомлення того, що ці експерименти і тексти комусь потрібні. Тож незабаром деякі історії з’являться і на сторінці logvynenko.com Так сталося, що цей сайт існує вже 5 років, але я там от тільки зараз почав щось змінювати. І мені це дається дуже тяжко. Хочеться зробити просто і для людей. Тож, якщо ви вже дочитали це до кінця, значить я можу серед вас спитати, чи є така людина, що знає толк у шпалерах, штукатурці і побілці веб-сторінки. Іншими словами верстальник і редактор, розумний і винахідливий потрібен. Знайдись і напиши мені сюди.