673bf46-01

Плоче-Тірана автостопом-паромом

Вранці в Плоче ми вистояли велетенську чергу о 4:30, це було бачити дійсно дивно, там був якийсь албанський дальнобой, який не знав брати йому білет, чи їхати через Боснію. Албанцям не треба віза ані в Хорватію, ані в Боснію, ані в Євросоюз, але це ми дізналися ще пізніше. Паром коштував 40-50 грн з людини і плили ми на ньому рівно годину, і споглядати з нього ці дивовижні гори – це щось. Виходили ми перші, а за нами всі машини, тож була можливість їх постопити одразу на виїзді з парому, але здебільшого це були італійці, забиті доверху дітьми і пляжними аксесуарами, тож ми навіть не здивувались, що ніц нам не стало.

e929d5f-006

Ми пішли далі, ми йшли дуже вузькою дорогою з багатьма поворотами, і машин на ній було зовсім мало, тож як тільки ми чули, шо хтось наближається – одразу ж втискались в кущі, і стопили. Іноді нам сигналили, бо ми стояли все одно на дорозі, і там не було ані де зупинитись, ані де стати-відійти. Одразу над дорогою був обрив, ми так пройшли очевидно і другий виїзд з парому, він був вже через годину, і йшла хвиля італійських машин. Ми вже йшли серед виноградників, і тут зупинився вантажний бусик з дядьком таким добрим-добрим, у нього весь вантажний відсік забитий пластиковими коробками від яких штиняло булками з повидлом, і на деяких навіть були залишки повидла. Я не уникнув нагоди вимазати свій наплічник в це повидло, звісно ж, він провіз нас всього 11 кілометрів, часто машини не зупиняються, коли їдуть таку відстань, тіпа та ну його, я тут зовсім чучуть, а пройти 11 км пішки з важкими наплічниками, коли ще таких 1000 по 11 км – це пекло. Тому ми вдячні кожному такому випадку долі.

2f6f24f-007

Далі ми стали стопити біля сміттєвих баків, але тут під’їхала сміттєва машина і ми пішли далі. До виїзду з цього півострова було ще щось біля 50 км, і ми йшли, і йшли, і от вже третій і четвертий паром пройшов. Як різко біля нас зупинилась жіночка, вона теж їхала щось біля 10 кілометрів, але висадила нас біля чогось по-типу заправки радянського зразка. Ми були щасливі, бо там був магазин, але вийшов я звідти лише з двома шоколадками і водою, бо поїсти там не було чого зовсім. Спека душила і я ліг покуняти. Нателла стопила і я заснув, а коли прокинувся, пішов питати у зупинившихся на заправці чуваків. Виявилось, що вони їдуть якраз до виїзду з острову, а тоді через Боснію додому, в Угорщину. Тож вони нас взяли, хоча сиділи ми під купою речей, точніше в ній, місця було катострофічно мало. Вони погано розмовляли англійською і ми зовсім трішки поговорили, чуваки довго роздуплялись, де Україна. Я спитав, яка країна має кордон з Угорщиною на сході, і вони здається так і не відповіли. Було плачєвно в них з георгафією, ми дістались до розвилки, до омріяного мільйонами рашен турістс Дубровніка – рукою подати. Ми стопили спершу на зупинці, потім помітили, що перед розвилкою є заправка, а там творився справжній хаос, поряд з нею нема інших заправок, тому черги стоять величезні, вони часом виходять навіть на дорогу, туалет не працює, навколо брудно, спека мучить, трошки пекло, нє? І от, трах-тарарах – прямо на наших очах аварія. Все – це погане місце – пішли звідси.

e5ba8f9-25

І ми пішли назад на зупинку, і йдучи загадували машину до Албанії. І найперша ж машина, що їхала, зупинилась. Там було мало місця, це кабріолет, але це був албанець, що їхав до Албанії, і він майже не говорив англійською, але мова жестів ой як рішала, тож з ним ми проїхали Дубровнік. Перед тим ми стали на заправці, наш френд заплатив гроші, а бензин йому так і не залили. Ми стали на наступній, в нього страшенно боліла голова, але ми вранці випили останню таблетку, а далі був кордон з Чорногорією. Наш друг поводився як справжній італієць, в нього, до речі, теж італійські номери. Він їхав по зустрічній смузі, обганяючи чергу, порушуючи правила, йому усі сигналили, але його це зовсім не бентежило. Ми проходили кордон за кілька годин, і в нас нічого не питали і нічого не перевіряли. І от на кордоні з Чорногорією ззаду нас в черзі стоїть італієць, він підходить до нашого албанця і питає:

– Ти італієць?

– Я албанець, але живу в Італії, а що?”

– А, ні, нічого

Очевидно там було і щось, чого ми не розуміли італійською, албанець йому каже: “Хей, я вже 15 років живу в Мілані, я такий самий як і ти”. Але той вже нічого не відповідає і сідає в авто.

В Чорногорії твориться хаос, дороги – як в Україні, білборди – РОСІЙСЬКОЮ, здебільшого про шуби, нерухомість і адвокатів. Ну да, що ще треба руссскому чєловєку, туристів-матрасників у кожному містечку просто кишить – усі пляжі переповнені. Ми були щасливі, що застопили машину до Албанії, і не спинялися, як хотіли, ані в Барі, ані в Будві, ми їх проїхали, а ще шматочок Чорногорії ми проплили на паромі, зекономивши 100 км, як сказав наш албанець, хоча плили всього 10-15 хвилин, і коли в’їхали машиною з ним на паром, він вирішив сходити за водою швиденько. Короче кажучи, паром вже відпливав, і наш друг албанець на нього з розбігу застрибував, а в нас на момент сжалісь сєрдца.

0b71255-dsc-0782

І от ми вже все ближче до кордону з Албанією, і Чорногорія все менше нагадує країну-курорт, біднота повсюду, дороги розбиті, попереду Албанія, що ж нас чекає далі? Знову кордон, і знову наш друг всіх обганяє, під гучний супровід клаксонів. Кордон нагадує сарай, нас пропускають без штампу навіть знову, і ми їдемо от вже по Албанії. Я бачу як у Нателли з’являється в очах страх, це нагадує їй хроніки з Афганістану, навколо дійсно бараки і розбиті будинки, вперемішку з рекламними банерами, і ось наш друг завозить нас на автостоянку, де купа маршрутчиків, які голосно кричать назви міст. Нам до Тірани 70 км, як він сказав. Я в спідниці і я ловлю реально дуже стрьомні погляди, він нас садить в маршрутку до свого друга, до Тірани. Ми їдемо і виїжджаємо навіть на автобан у Албанії, але звісно він виглядає трішки інакше, він не відгороджений, тож через нього перебігають собаки, і місцями він реально небезпечний. Наш мерс 70-х жене по автобану, і таке відчуття, що зараз він от-от і розвалиться, але він завозить нас до Тірани. Я даю маршрутчику 5 євро і питаю: “Окєй?”,  і він каже: “Окєй!”, і от ми майже в центрі столиці Албанії.

АЛБАНСЬКИЙ ГОНЩИК

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ