Рома – приватний охоронець

Приватний охоронець в місті Чернівці. 21 рік. Вибачте, що без фото. Не можу постити його фото. Ми сиділи досить великою компанією після опівночі. Пішла розмова про проституток в Азії, яка швидко переросла на загальноміський ринок чернівецької проституції.

Я в будь-якій подорожі спілкувався з багатьма сказочниками. Я вмію їх ідентифікувати і вмію фільтрувати базар. Рома розказував усі речі так, як він це переживав, щиро і відверто.

– Я маю по 7-8 клієнтів в місяць. Приїжджають до мене в будку охранніка. В мене робота нічна, так шо пов’язана з шльондрами. Кажуть – хочем тьолку. Я їм знаходжу. Ціни тут – від 180 (7.5$) до 600 (25$) гривень за годину. Все залежить від клієнта. Як тільки його бачу – вже можу сказати, шо йому треба. Які параметри йому пропонувати, за скільки. Потім дівчата мені заносять комісію.

– Було шо не заносили?

– Да, була одна. Місяць ходила і казала “знайди мені клієнта”. Ну я їй найшов – він її жарив 5 годин підряд. Видно з армії вернувся. Так вона образилась і не занесла нічо, сукайобанаблядьтака. Я то звідки знав, скіки він буде її жарить.

– А сам не хотів?

– Нє. Я їх не сприймаю як женщін. Вони мені гидкі. Я в них незаінтєрєсован. Робота. В нас тіки робота. Співпраця.

– Колеги?

– Нє, вони не колеги. Вони ж не в охрані работають.

– Ну а нормальні серед них є? Такі, хорошенькі?

– Я знаю штуки три

– Таких шо сам вжарив би?

– Десь десять.

– Но ти ніколи?

– Ніколи

– А є такі, шо ти бережеш? Ну, шкода тобі їх

– Та нє, це ж гроші. Я їм клієнтів – вони мені гроші. Всьо.

В цей момент частина нашої компанії покидає залу. Декотрим стає дуже соромно слухати про просте буденне життя Роми, а хтось червоніє вже від моїх питань.

– А як там в Азії? – питає мене він. – Де найдорожче?

– В Сінгапурі. – кажу я. – Сто баксів за раз. Зато там вони напівлегалізовані.

– Та тут теж є такі шо сто баксів за раз. Моделі. Красіві. Раз приїхало три поляка – хотіли найдорожчих – я їм з агенства модельного. Привезли чотирьох, а їх троє. Так шо одна мені безплатно.

– Почекай, так в тебе були все таки?

– Да. – червоніє. – і не раз. – червоніє ще більше.

– Чекай, ти шо її соромився, щоб це сказати? – з нами була дівчина старша за нас усіх. Показую пальцем на крісло, де вона сиділа.

– Да. Не знаю навіть, чого.

Рома в цей момент виглядав дуже смішно. Він дійсно дуже хотів з кимось поділитись своїм досвідом, але розумів, що більшість про це просто не готова слухати, не може, не хоче. Наче цього нема, наче проституція і ми – в якійсь паралелній реальності. Я викликав у нього довіру, тоді як старша дівчина – сором.

– Слухай, ну а як ти вибираєш. От ти знаєш трьох хороших, а решта, це скільки?

– Ну десь вісімдесят-дев’яносто. Всі, з якими я працюю.

– Ну от, так як ти вибираєш – ти ж не даєш зразу кращих їм?

– Я дивлюсь по параметрам і запросам.

– А були такі запроси, що ти не зміг виконати?

– Негритоску шукали. Всьо обдзвонив, не найшов.

– А сам хотів би?

– Це моя мрія – трахнути негритоску і індуску і вийти замуж за китаянку.

– А чо за китаянку? – Та вони суперахуєнні. Ти ж знаєш.

– Ага.

– Але скажу тобі так. Як народиться в мене дочка, якщо буде дочка – то я буду її в колисці тримати аж до повноліття. Буду біля колиски сидіти. Шоб вона мені не на йок не пішла. Взагалі я більше хотів би аби син. Але от мій друг каже, шо круто – якшо дівчина. Сидиш собі на балконі, бачиш, шо твою дочку хтось зажимає під під’їздом – береш якийсь дробовік і так з відстані йому – хуяк в голову. Га-га-га. Це круто мати дочку, да.