Саша – таксист у Києві
44 роки. П’ятеро дітей, останні 14 років працює таксистом у Києві.
– На нічних, ранішніх змінах працюю.
– Не страшно?
– Та нє, вже звикла. Електрошок завжди напоготові. Буває, як десь вночі стану в дворі – блокую двері. Вчора-от пристав якийсь чувак, синій-синій. Я йому кажу “щас укушу” – він і втік. Думаю, ще уб’ю шокером, воно ж синє.
– А якось сів якийсь дідок. І так дивно дивиться. І я вже рукою шокер намацала, а він каже: “А як звати твою маму? а тебе?” – виявилось, шо ми з ним за одною партою сиділи в школі. Кажу: “Фуу, чо ти такий старий?” – а він мені: “А ти чо така молода?” А я взагалі не старію. Мені лікарі сказали, шо в мене замєдлєнні гени старіння.
А тоді зареєстрували мене в “Однокласниках”. Я якось стою на заказіку, а тоді бачу – через 40 хвилин зустріч випускників. А я отак, як зараз, в спортивному костюмі, не накрашена, пішла. Заходжу в кабінет – там якийсь “будинок престарілих”, я: “Ой, вибачте” – і закрила двері. А тоді відкриваю знов – та це ж мій клас! І наша класна керівничка ще жива. І сука, Міша, знов підніжку поставив, як і раніше. Старий дід, ну, я йому, як і раніше – по морді. А я в 7 класі так перекостиляла 10-класника, шо мене боялись.
Вісім класів закінчила і пішла працювати. А вони мені кажуть: “Боже, чого ж ти учиш дітей?” – а я: “У мене дочка чемпіон України по греблі, хлопець паркурщик, весь в мене, а ще одна танцями і гімнастикою. Нормально?” – вони й присіли там всі. Всі такі старі…
– Мужики мене бояться. Як стаю на якийсь район – всі з нього їдуть. Знають, шо всі закази будуть мої. А я з ними не бухаю. Ну три стопочки максимум можу випити. Колись батюшка мене закодував, бо дуже на пиво присіла. Могла 5 літрів в день пити, грошей жаль було. То зараз на пиво взагалі не тягне. А пару стопочек можу. Но не п’янію, і за кермом не п’ю.
– У нас багато западенців працює. З Тернополя, Львова. Живуть, їдять, сплять і сруть в машині. Я питаю, а коли ви миєтесь? Кажуть, раз в тиждень в сауну ходять. Іноді в машину до них як сядеш – то ховайся. Так і живуть.