1233

Сергій і його Make Like a Tree

Харків’янин, 28 років. Журналіст, музикант і той, хто як дерево. За останні 2,5 роки Сергій об’їхав 14 країн світу. Він не просто подорожував – практично у кожному місті, через яке пролягав його маршрут Сергій грав концерти. У нього є соло-проект Make like a tree, який він створив для того, аби подорожувати по світу і не залежати від грошей. Сергій їздить з гітарою і рюкзачком.

– Найбільший гонорар вдалося отримати в Китаї – 500 доларів. Для Китаю це величезні гроші, а в Австралії коли платили приблизно таку ж суму – це було майже ніщо, там за ці гроші можна раз в супермаркет сходити.

Ми з Сергієм бачилися 4 роки тому, я був менеджером і водієм концертного туру італійської групи Port-Royal, а він запросив нас усіх в гості в свою харківську квартиру. Сергій записав дуже дивне інтерв’ю, в якому хлопці лежали на килимі вальтом, а він ставив їм запитання, на кшталт: “на який фрукт схожа ваша музика?” Коли усі питають про творчі плани і значення назви – мда, непростий цей Сергій хлопець, думали тоді ми з італійцями.

Сергія в 17-річному віці можна було зустріти в одному з харківських супермаркетів, де він був промоутером горілки, хоча сам алкоголю не вживав. Пізніше працював продавцем у магазині фотоапаратів, закінчив економічну освіту у харківському політесі і постійно думав, що життя йде якось не так, як йому хотілося б.

– Одного дня я прокинувся і вирішив, що моє повсякденне життя мені остогидло та якщо я в найближчий час не відправлюсь у подорож своєї мріі, то все життя прожите марно. Я тоді вже працював весільним фотографом. Закинув усе, взяв камеру і вирішив поїхати автостопом. Спершу на острів Сахалін, звідки родом моя бабуся. Звідти у Пекін. Так усе почалося.

Потім, вже в Азії, ми розминалися з Сергієм десятки разів. Він писав: “Я в Куала-Лумпурі”, а я: “Чувак, я тільки вчора там був”. І так десятки, десятки разів. І от нарешті ми сьогодні зустрілися. Він грає в Дивані свій концерт, час від часу запрошуючи на сцену знайомих і незнайомих людей. Він імпровізує і не дуже серйозно ставиться до своєї музики. Здається, що люди приходять на його концерти не за музикою, а за дивовижною енергією, яку він випромінює. Сергій просто грає і експериментує. Ось кілька історій із його концертів:

– В Китаї я грав в закритому на реставрацію буддійському храмі, в якому працював підпільний бар, під час концерту до нас прийшла поліція, але господарка дала їм хабара. У В’єтнамі я грав на традиційному весіллі, де було більш ніж 800 запрошених гостей. В Індонезійській частині Папуа я грав у протестантській церкві на Різдво. Після концерту кілька десятків дітей оточили мене, торкалися мого волосся та казали мені “містер Ісус”. У місті Великий Новгород на концерт прийшла лише одна дівчина, причому вона приїхала з іншого міста – я відмінив концерт, ми сіли в таксі. Я грав для неї та для таксиста, якому настільки сподобалося, що коли він привіз нас, навіть не взяв грошей.

У Сергія насправді безліч неймовірних історій із подорожей. Я мрію одного дня прочитати книжку його спогадів. Він об’їхав місця, до яких я ще не доїхав. Його фільм під час концерту присвячений Папуа Новій Гвінеї, від якої його відмовляли і казали, що там небезпечно, а він провів там місяць і проїхав цю країну впоперек. Сергій фільмує і фотографує, він, на жаль, не пише історій. А в нього їх, насправді, так багато.

– У Лаосі в місті Луанг Прабанг я шукав притулок в буддійських храмах, але це дуже туристичне місто, з усіх храмів мене прогнали. Вже була ніч, я протиснувся у дірку в паркані і знайшов там людину, що сиділа біля вогнища – я знаками показав, що хочу спати і цей чоловік показав мені що я можу лягти під його дахом. Я поставив там намет і всю ніч мені здавалося крізь сон, що навколо мене палять вогнища. А коли прокинувся, зрозумів, що я спав на території крематорію і всю ніч тут палили людей. Коли вогнища повгасали, родини тих, кого спалили цієї ночі приїхали за прахом і кістками, що залишилися від їх родичів. І цей дядько, що мене пустив сюди виявився німим. Але мене вразили його очі. Вони розмовляли більше, ніж він би міг сказати за допомогою слів. Там був цілий космос в його очах. Він приніс мені їжі та всіляких напоїв та пішов прибирати свої вогнища та готувати їх для нових трупів. До цього я ніколи не бачив, як спалюють людей і як наше тіло здатне перетворитися на купу попелу. Це наближення до смерті просто перевернуло мій світогляд. Ми вважаємо, що ми дуже сильні та багато чого розуміємо і можемо, але насправді ми – це лише горсточка попелу. Цей дядько робить найблагороднішу роботу на планеті – він як давньогрецький Аїд проводжає людей з одного виміру в інший. Його очі та посміх дали мені якесь нове розуміння того, що все може перетворитися на попіл будь-якої секунди і варто зараз цінувати та любити все, що нас оточує.

Сергій каже, що він в шоці від України. Два з половиною роки в Азії, Австралії і Новій Зеландії трохи змінило його погляд на все. “Чувак, ти був в Калуші?” – питає він мене. – “Калуш – це космос, чувак!” Люди, які бачили різноманітність світу значно легше помічають унікальність своєї сторонки. Після усміхненої Азії і заможної Австралії Сергій каже, що йому дуже комфортно в такій інакшій Україні.

Прочитайте також про Гонзу з гурту DVA

ЕКСПЕДИЦІЇ