платформа11

Шокуюча Азія: чому нашим дипломатам плювати і на туристів, і на українців

Українець Богдан Логвиненко вже кілька років живе і працює у Південно-Східній Азії. Для Platfor.ma він розмірковує над тим, чому іноземцю, аби приїхати в Україну, треба пройти всі круги бюрократичного аду, а наші дипломати за кордоном представляють державу країною хабарів та ледарів.

 

Отримати Шенгенську візу стає складніше. А нещодавно навіть посольство Індонезії почало вимагати купу документів для отримання українцями візи в консульстві у Києві. Причину не пояснюють. А я вам зараз легко на кількох прикладах поясню причину.

Я живу в країнах Південно-Східної Азії біля двох років. Подорожую. Пишу невеличкі історії про місця, які відвідую. Про людей з різних країн. Деякі з цих історій набувають розголосу і все більше людей пов’язує мене з Малайзією, Індонезією, Сінгапуром. Я щодня отримую листи з питаннями, «Як дешевше дістатися до Індонезії?» або «Як отримати стипендію?» (якої я сам не отримував). Буває і взагалі чудове: «Я приїхав в Індонезію – в мене немає візи, що робити?» А я знаю, що робити? Ні, не знаю. В таких випадках треба звертатись в консульство за допомогою.

 

Буває, правда, таке, що консульство так вміло маскується, що про його існування і часи прийому можуть знати лише обрані. Буває таке, що в українське консульство звертатися зовсім не хочеться. Я – допомагаю, якщо в мене є час, хоч зарплати мені за це ніхто і не платить. А от чи допомагає консульство? Чи має Skype і активний Facebook? Перевірте, у 95% випадків – ні. Причина дуже проста: «нема фінансування». Це відповідь будь-якого посольства чи консульства на будь-що. Нема фінансування на те, щоб завести безкоштовний акаунт в Facebook або Skype і приймати повідомлення та дзвінки.

 

Про те, як Україна обслуговує своїх громадян за кордоном, говорить і той факт, що для індонезійця або американця отримати новий паспорт в консульстві займає від трьох діб до тижня. Тимчасовий пластиковий паспорт громадянам ЄС видають протягом доби – я нещодавно рятував полячку, що загубила паспорт в Україні. Натомість один український мандрівник, що загубив паспорт у Китаї, провів там місяць під вартою рівно до того моменту, доки його батько не заніс до нашої районної міграційної служби пляшку коньяку, аби ті вислали довідку про існування такого громадянина.

Державі Україна не потрібні українські громадяни, якщо вони без пляшки коньяку або заготовленої кругленької суми в кишені.

Паспорт такої країни легко купити, а державні і дипломатичні органи та місії не викликають жодної міжнародної довіри. Отже, візи для громадян такої країни – необхідні. І вам важко було б не погодитись із цим фактом, якби ви були громадянином ЄС.

 

Є і інша сторона медалі. Це те, як бідна і туристично відстала країна Україна видає візи іноземним громадянам. Перша історія. Є в мене друзі – індонезійсько-українська пара, що живе в Малайзії. Індонезію вони відвідували разом без проблем, візу українській дівчині видавали за день з квитками туди-назад. Але вирішили вони поїхати і в Україну, тож довелося піти в посольство за візою для індонезійця. Тоді в Куала-Лумпурі консулом був такий собі пан Володимир. Якийсь вуйко, що не говорить англійською (офіційною мовою спілкування в Малайзії) і, звісно ж, не говорить державною малайською. Отже, прийшли мої друзі з запрошенням з України, яке, повірте, в самій Україні в різних ОВІРах випрошувати непросто. З мокрою печаткою запрошення, переслане листом.

 

– А шо цьому чорному нелегалу робити в Україні? – спитав почесний консул України.

 

Консул усіляко натякав на хабар – але мої друзі все ж спромоглися отримати візу за $200 без нього. Уявіть, скільки це коштувало б з хабарем. При цьому крім страховки, їм довелося робити повне медичне обстеження, переклад і завірення документів на українську мову. Ви ж не забули, що у консульстві не знають англійської? За офіційний переклад і завірення гроші бере теж консульство – бо який інший малайський нотаріус вам таке зробить?

 

Вони були в консульстві сім разів. Скільки ви зазвичай ходите в консульство європейської країни аби отримати візу? Чи були у вас випадки вимагання хабаря дипломатичними особами країн Африки, Азії? З ким можна нас порівняти?

 

Я вам скажу точно – з дном. Нас можна порівняти тільки з дном світу. І в 2004-му, і зараз – за рік, нічого не змінилося. І не зміниться. Клімкін уже пригрозив усім власникам подвійного громадянства, а значить януковичівський курс на узурпацію міжнародних інтересів громадян буде тільки продовжуватись.

Ось інша історія, що сталась в середині минулого року. Отримала знайома кінорежисерка з Азії запрошення на фестиваль кіно в Україну. Мріяла потрапити у країну, про яку мало що взагалі відомо. Пішла в українське консульство. Там їй сказали $90 і чекайте 2 тижні. Але двох тижнів у неї не було. Поставте логічне запитання, що з документами робить українське консульство в одній з країн Азії два тижні? Перевіряє? Кримінал шукає?

 

Отже режисерка сказала – мені треба швидко. Їй відповіли – зробимо за три дні, але це $180. Без оплати не допускали до прийому документів. Після оплати виявилось, що у неї їх не вистачає. Виявилось, що ще є багато вимог, окрім підтвердження наявності грошей (Україні треба показувати банківський рахунок з досить круглою сумою, а для візи, наприклад, в Європу у кількох моїх місцевих друзів цього не просили). Далі – візу могли відкрити лише туристичну, але для цього їй потрібен був додатковий документ. В неї була вже навіть копія свого паспорту з нотаріально завіреним перекладом на українську, як вимагає дивакувате українське законодавство. Але треба був ще один документ.

 

– Який же? – запитаєте логічно ви. Адже запрошення від фестивалю в неї було. Запрошення від подруги – теж.

 

– Який же? – запитала режисерка в українському консульстві.

 

– Дозвіл від департаменту туризму.

 

Звісно, в неї не було часу. Тому їй слід було щось вирішувати. Вона ще раз пішла в консульство, плакалась і їй зробили поблажку – «всього-навсього» слід було сконтактуватись з консулятом Індонезії в Києві, аби вони зробили ЩЕ ОДНЕ запрошення. Але так як різні часові пояси – на це ще пішов день. Зробили.

 

Моя знайома в результаті отримала допит в консуляті і півтора тижні очікування опісля (хоча заплатила за триденний розгляд вдвічі більше, і гроші, звісно, не повернули). Вона звичайна режисерка кіно, якій просто дуже хотілося з’їздити в Україну, не зважаючи на те, що це виявилось так неприємно і так дорого. Якби вона була звичайною туристкою – відмовилась би ще спочатку. Маленька дівчинка зростом 1.45 отримала також особливий допит на кордоні і надзвичайно гостинне ставлення.

 

– Чому ви нікого не допитуєте, лише мене?

 

– Тому що ти з Азії, а це Україна, – сказав офіцер, вивертаючи речі на стіл.

За багатьма індексами розвитку, ВВП, рівня життя і іншими показниками ми відсталіші за більшість країн Південно-Східної Азії.

З 1 листопада індонезійське консульство вимагає 30 тис. грн на рахунку для відкриття візи, а з 1 січня крім закордонних авіаквитків треба пред’являти ще й внутрішні. Саме тому Шенген нам зав’язує паски. Бо наші дипломати заслужили це для нас. В них службові і дипломатичні паспорти – їм візи не потрібні.

 

Ей, українці, що проживають за кордоном. Ви неодноразово стикались із неправомірними діями наших дипломатів, з хамством і хабарництвом. З незнанням англійської і державної мови країни, в якій український громадянин служить нам за наші немалі гроші. Давайте складемо чорний список таких дипломатів і будемо чесно вимагати їх відставки. Не бійтеся, як українські дипломати боялися виступити проти Януковича і тихенько лишилися на своїх посадах представляти ту саму Україну, країну хабарництва і хамства на всіх державних рівнях.

 

Наші дипломати нас представляють за кордоном. Вони роблять такі естетичні події, вони часто перші українці, яких зустрічають іноземці. Ну давайте ж їх нарешті почистимо і відправим додому.

 

Буду вдячний за поширення і інформацію про представників України в країнах вашого проживання.

 

http://opinion.platfor.ma/shokuyucha-aziya/

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ