Слава про наші консульства
Колишній киянин, лісабонець от вже п’ять років. Ми зустрілися під обеліском опівночі. А тоді шось їли і пили в кафе, навколо нас, як це звично в Лісабоні, ходили толпи і щось співали, кричали, танцювали. Круто тут в центрі. Життя після опівночі.
Я сказав дуже прівлікатєльній кельнерці “граціяс”, а мене Слава зразу поправив:
– Ти шо, не говори тут іспанською. Вони зляться. Будуть тобі сухо англійською на іспанську відповідати.
Упс.
Слава розповів, як загубив паспорт тут і подав заяву в поліцію. Поліція знайшла його паспорт, але за той час Слава встиг з’їздити в Україну за новим. Поліцейські відправили знайдений паспорт в консульство і Славу про це навіть ніхто не повідомив. Він випадково дізнався про це в консульстві.
– А ви, часом, паспорт не знаходили?
– А так, точно, було таке…
І вони витягли його паспорт.
– То мені можна його забрати?
– Ні.
– Чому? Ось мій новий паспорт.
– Тому що він був викрадений.
– Але ж він вже тут. Ось мій паспорт, ось я. Там купа віз.
І в консульстві Славі вирізали внутрішні сторінки ножицями і знищили на його очах його паспорт. Процедура, скажете? А здоровий глузд є? Корочє, коли вам кажуть, шо наші консульства нас захищають – Ви, звісно, вірте, но краще не перевіряйте.
Ми ходили до 3 ночі з Славою центром, врешті я пішов спати, а він на автобус. Правда додому він дістався вже вранці, бо заснув по дорозі і прокинувся вже на взлітній смузі. Отак погуляли.