Словацький музикант Дано
З словацького гурту Longital. Я робив їм тур по Україні. Вони грали в Криму в останній туристичний сезон півострова у 2013-му. Кілька днів провели в наметі на березі Балаклави.
Я зробив біля десяти їх концертів, але ми ніколи в житті не бачилися. Гурт Longital – це Дано і Шина, вони відомі і легендарні особистості у Словаччині. Крім гурту вони мають досить успішний музичний лейбл. Ми зустрілися з Дано і Шиною за сніданком в кафе, але вона досить швидко втекла, тому я встиг сфотографувати лише його.
Я пам’ятаю момент, коли вони перетнули кордон, Україна їх просто шокувала. Ми сиділи і згадували ті історії, які зараз звучать дивно, а тоді у них був справжній шок.
– Коли ми вийшли з потягу в Ужгороді нас зустрів організатор, я спитав його, чи можемо ми спершу завезти інструменти до залу, а тоді вже їхати до готелю. “До залу? Але концерт завтра!” сказав організатор. У нас округлились очі. “Ми мусили сьогодні перенести концерт.” додав він. “А як же люди дізнаються про концерт?” спитали ми. “Я їм всім подзвоню!” сказав він. Ми подумали про те, звідки ж він візьме їх телефони. Але нам було нормально, в нас наступний день був вільний.
Вони зіграли загалом в Українібіля 15 концертів. Дано і Шина подорожують виключно потягами, це їх концепція подорожі. Впродовж планування переїздів для них я з’їв не одну собаку. Українські міста або так складно пов’язані колією або розклад настільки незручний, що його поєднувати з вечірніми концертами просто неможливо.
– Подорожувати поїздами було чудово. Одного разу нам довелося трішки проїхати в машині на фестиваль, куди немає колії. Тоді ми так зраділи, що в Україні можна подорожувати поїздом, бо доріг немає взагалі.
Я страшенно радію моїм друзям українцям, що підходять на вулиці і допомагають іноземцям, усміхаються, підказують дорогу. Ти ніколи не знаєш, хто відкладеться у пам’яті тих чи інших іноземців послом твоєї країни. Іноді це бувають страшенно несподівані і дивні люди.
– Найсильніше враження про Україну від першого ж кроку. Оця найперша бесіда з організатором, після якої ми зрозуміли, що в Україні важко щось спланувати і передбачити. А ще з нами сталась дуже дивна історія з фото. На вокзалі сиділа старенька жінка і щось продавала. Ми спробували зробити її фото двічі. Але виходив тільки білий екран з якимись символами. А тоді вона спитала: шо, не виходить зробити фото?