13083132_10153370812216783_1367964669504473409_n

Станиця Луганська

Не знаю тепер, як з цим жити, це сталося якось занадто раптово. Я просто тихенько пишу собі під ніс есеї про різноманітних людей, час від часу їх хтось лайкає. А тут виходить перша книжка і вона одразу ж в топі продажів, на вулиці вітають із “прем’єрою”, наче це не ще одна історія, а сталося справді щось видатне, сьогодні на переході зав’язую шнурки, запізнююсь , ззаду штурхає дівчина і питає:
– Ти ж знаєш Kleopatra?
– Знаю
– Дуже треба їй книжка. Де купити? Може маєш із собою?
У коментарях ви пишете, де книжка є, а де її все ще немає. Викладаєте відгуки і селфіки, а я не знаю, як це все коментувати. Таке відчуття, що я розпорошився по книгарнях Харкова, Львова і Одеси. Вмостився на ваші столи, вліз у ваші сумки і портфелі. Я завжди хотів водночас бути в десятках країн і міст, мені так мало цього життя, ніколи не задумувався, що такого ефекту можна досягти просто написавши книгу.

Щойно прийшло це фото із одної з крайніх точок України, Станиці Луганської, за яку ще нещодавно воювали. Два тижні тому в Нідерландах я писав історію про бабусю голландської письменниці Lisa Weeda, яку звати Олександра. Її вивезли німці із Станиці в 41-му, а сьогодні отримую це фото саме звідти. Не можу зібрати все це докупи в голові. Поки що просто вам дякую і пишу це, щоб ніколи не забути цей момент.

 

Напишіть відгук

Позначки:

ЕКСПЕДИЦІЇ