Святлана Алексіевіч

Сьогодні вона отримала Нобелівську премію з літератури.

Народилась у Івано-Франківську. Мати – українка, батько – білорус. Пів-життя вона прожила у безпосередній близькості до Чорнобильської зони, була редактором газети Прыпяцкая прауда, написала книгу Чорнобильська молитва.

З 2000-х жила у Німеччині, Італії, Франції. Пише російською, володіє німецькою. Вона – майстер художньо-документальної прози.

Алексіевіч неодноразово підтримувала Україну у своїх виступах, після окупації Криму вона написала важливе ессе для німецької газети “Колективний путін”. Ось, що вона писала у ньому по закінченню Майдану і початку війни з Росією:

“Неподалік від мого будинку в Мінську стоїть пам’ятник українському кобзареві Тарасу Шевченку. Щоранку я бачу, що пам’ятник обсипаний квітами, догорають поминальні свічки. Перші дні на тих, хто приходить сюди, складали протоколи, везли у відділок. Тоді таких людей було десятки, а тепер сотні. Поліцейські не можуть заарештувати всіх, до пам’ятника приїжджає машина і заарештовує квіти. Але я знаю, що вранці будуть нові квіти…”