Том – збірний образ моїх друзів з Чехії і Словаччини

З Томасом, чехословаком (так, я нічого не плутаю, саме так, чехословаком) ми встали о 5 ранку і намагалися автостопити.

Том – авіаконструктор, малює різні проекти для аеропортів. Пішов з роботи і мріє зараз дістати таку ж, але віддалену, аби подорожувати і працювати. Ми зустрілися тиждень тому на дерев’яному човні, яким разом плили по річці Меконг.

Томасу 28, в нього батьки з Чехії, але він все життя прожив у Жиліні та Братиславі, в Словаччині.

Тому всім представляється як чехословак і має два паспорти у кишені.

Смішно, але новозеландець з попередньої серії, який мені розказував про американську армію в Україні, не знав, що Чехословаччина вже не єдина країна. Зате про 5000 американського спецназу знав напевно.

Ми прийшли на той корабель, точніше дерев’яну рухлядь з моторчиком, найперші.

Точніше я був перший, він другий. З мене почався список імен в касі. Він підійшов і зразу сказав:

“Привіт, я Том з Чехословаччини, а ти з України!”

Я спершу здивувався, але зразу зрозумів, що щойно сам заповнював анкету.

Три наступні дні ми з Томасом знімали кімнати з двома ліжками, таким чином платили за проживання по 2-2.5$ в день. З ним виявилось дуже просто і легко, наче я знаю його вже давно.

Але найдивніше в цій історії те, що Том для мене на ці три дні став збірним образом всіх моїх друзів з Чехії і Словаччини.

Я спробував говорити з Томом чеською, але ми швидко перейшли назад на англійську. Спосіб говорити англійською, взагалі спосіб говорити, міміка, жести – все це відсилало мене у минуле, коли я їздив із чеськими музичними групами по східній Європі і показував їм Україну.

Щодня Томас говорив щось ТАК, що в моїй уяві зразу виникали якісь слайди з минулого. Така дивна штука, ці непомітні на перший погляд місцеві колорити.

В останній день ми “стопили” в різні місця і в одному селі наші дороги розійшлися. Але я простояв на своєму шляху довбану годину, машин не було взагалі, і зрозумів, що треба їхати за ним, в бік столиці.

В Лаосі дуже малий трафік, життя таке бідне, що люди практично не пересуваються.

Тож в обід ми знову зустрілися в ВангВієнгу, на півдорозі до столиці Лаосу.

Трошки посиділи і я поїхав далі, а він лишився на кілька днів. Пізніше Том написав, що доїхав стопом до столиці, а я тільки вчора звідти виїхав. Але ми обов’язково ще десь перетнемось.