Тріест-Купер автостопом 27.07

Прокинувшись вранці рано і зібравши швидко речі. Оскільки намет наш був розкладений прямо під чиїмсь домом. Ми пішли в напрямку Доліни, так зовсім не по-італійськи, називалось цілком італійське індастріал-містечко, з якого дорога лежала на Словенію. Ми сіли на бус і нам знову водій усміхнувся і сказав:”Фрі”. Це був правда вже інший водій. Ми доїхали до з’їзду на хайвей і почали стопити там, і стопили ми одночасно з двох виїздів, але машин було дуже мало, і здебільшого місцеві якісь, тож ми подумали піти ще в третє місце, як тут зупинився дідусь на старенькому “Ровері”, і підкинув нас до села, в якому жив. Тут я остаточно заплутався де ми є і куди нам треба, але він показав пальцем, що Словенія – там, і ми пішли туди і пройшли всього кількасот метрів після чого зупинилась автівка, і ми закинули наші лахміття, а тоді виявилось, що хлопець цей їхав у інший бік, і їхав він до моргу, але розвернувся і підкинув нас в інший бік кілометрів 20, прямо на кордон із Словенією, де ми придбали неймовірне ноу-хау з Іспанії, це кава, в якій у днищі залита кислота, яку треба розігріти, розтрусивши склянку, і кава стане гарячою без турки. Випивши, ми пішли на найближчу заправку і там питали, але вони всі просто заправлялись і їхали назад в Італію, один сказав соррі і подарував нам пачку емемдемсіу. Ми подумали шо це не діло і пішли далі, Нателла лежала, а я стопив і палучілось – зупинився дядя, що їхав у Купер, вже було пофіг, де це, але ми поїхали, хоча виявилось, що це зовсім не в той бік, куди ми планували, втім, ми відвідали Купер, він завіз нас в центр, зробив невеличку екскурсію і зізнався в любові капіталізму, на цьому ми попрощались і пішли гуляти Купером.