Уляна, Ксеня, Самір – україно-боснійська родина

– Слава Україні! – Самір зустрів мене на в’їзді у Сараєво учора ввечері і забрав додому.

П’ять років тому Уляна переїхала у столицю Боснії та Герцеговини. Вони із Саміром працюють у одному фонді. Сьогодні летять у Куала-Лумпур на конференцію. Я встиг їх застати вдома у останній день перед вильотом. Ми сиділи в Сараєво і я їм розставляв зірочки на мапі Куала-Лумпура, щоварто відвідати у першу чергу. У такі моменти світ здається особливо тісним.

– Я живу у цьому будинку з 79 року, – розповідає Самір. Він боснієць, але володіє українською. – Ми сюди в’їхали з батьками як тільки його збудували.

З їх п’ятнадцятого поверху відкривається чудовий вид на місто і аеропорт. А якщо глянути на стіну будинку – вона рясніє від слідів обстрілів.

– Одна ракета під час війни влетіла прямо сюди в квартиру і протрощила стіну аж до ліфту, – каже Уляна. – Самір тоді жив і працював у Швейцарії. Тут були його батьки, вони відремонтували квартиру ще під час війни. Цей будинок був прямо на лінії вогню. Наступного року тут планують відреставрувати фасад. Більше не буде в стінах дірок від куль і бомб. Але мені шкода, бо тоді горобцям не буде, де жити.

Люди завжди шукають щось хороше, інакше жити важко. Не можна щодня дивитися на сліди куль і думати про війну, треба думати про горобців.

– Привіт, я Ксеня з України! Мені три роки! – Зустріло нас з Саміром на порозі це чудесне дитя.

Ксеня розуміє п’ять мов. Розмовляє ідеально двома – боснійською та українською, в дитячому садочку вчить англійську і німецьку, а мультики дивиться російською. Уляна говорить з нею виключно українською і дитина переключається автоматично – з татом боснійською, з мамою – українською.

– Мамо, коли вже буде літо? – Питає Ксеня.
– Завтра, завтра будемо в Куала-Лумпурі.

А я їду далі – в Чорногорію. І хоч тут вже значно тепліше – мене переслідує дощ. Дорогі друзі, дякую вам за гостинність! Гарного вам польоту!