Венеціанський тераріум

У Венеції ми заблукали. І це, напевно, найкращий варіант подивитися місто. Тож, нас одразу попередили – фрі-меп – це не про Венецію, тут її важко дістати. Вона є лише на вокзалі, але коли ми туди прийшли, там було зачинено, і надпис тіпа “скоро повернусь”, і ні слова про те, коли ж настане це скоро. Вокзал і взагалі сама Венеція – дуже брудна, і не тому, що багато туристів,
там самі прибиральники виглядають як бомжі і прибирають як в Україні – “еффективно”. Біля будинків часто можна побачити картину – гора сміття, адже смітників немає, і напевно, раз в тиждень його вивозять, але ми потрапили не того дня.

Ми заблукали в спальних районах, де намагались спершу втекти подалі від туристів, особливо російськомовних, яких там майже половина, і відчути людей, які живуть в цьому місті, трошки посмакувати атмосферою, і зануритись в місто, а не в музей. Зрештою ми виявили, що агресивні венеціанці не лише в центрі, там це зрозуміло – купа туристів, усі галдять, заважають спокійно жити, але на околицях ми теж не побачили посмішок на обличчях венеціанців. А в додачу до того, на нас нашипів кіт, до якого ми ледве наблизились. Ось такою відчулась нам атмосфера Венеції. Зрештою є трішки усміхнених і доброзичливих людей – це офіціанти венеціанські, серед яких працює дуже багато китаянок. Вони з радістю і усмішкою виходять до клієнтів, але як тільки ти питаєш про щось, що не входить в меню їх страв, наприклад: “Чи є у вас wifi?” (чого просто практично неможливо знайти у венеції!), або “Як пройти до залізничного вокзалу?” – посмішка з їх обличчя моментально зникає, а іноді з’являється оте страшне, що можна прочитати на обличчі більшості мешканців цього міста: “I hate you, i hate you, i hate you!”