Венеція-Трієст зайцем 26.07
Не записали час відправлення при замовленні. Баста! На квитку немає часу, а до Трієста йде 5 потягів на годину. Корочє, ми начебто виясняємо, який потяг все ж наш, до нього година, лежимо на карематі на привокзальній площі Венеції. Навколо снують товпи русо турісто, і ось – 15 хв до нашого потягу. Йдемо на перон, колія не визначена, 2 хв до відправлення, а колії нема! Нарешті з’являється колія, прибігаємо до потягу, а він, виявляється, прибув. Ми подивились не на те табло, найближчий наш потяг за 3 години. Ми думаємо, що закачаніємо в цій Венеції до того часу, страшенно хотілось звалити будь-якою ціною, і ми сідаємо на перший ліпший потяг до Трієста, і думаємо – а шо буде, як зайде контроль?
І контроль заходе, ось він, дядя, наближається в нашому напрямку, і ось він бере наші квитки, і ось він їх штампує, навіть не дивлячись на те, що вони інші (більш, ніж вдвічі дешевші). І от ми в Трієсті, і от сідаємо на останній бус, де водій каже – фор ю тікєтс ар фрі. А от ми з нього виходимо де попало, і думаємо, чи тут під зупинкою поставити намет, чи піти ще кудись. Сил вже ледь фатає на те шоб дивитись мапу Хорватії, на якій є Трієст чучуть. І ми ідем в бік Доліни, і там заходим в готель серед суцільного індастріалу, забитий такий готєлішка, і кажем: “Слухайте, дайте ми намет поставим чи карємат покаледем, і чучуть вам заплатим і нічого нам нєнада, і ви дєнюжку чучуть отримаєте”, і зла тьотя каже шо є лише номери по 80 і 100 євро, але спеціально для нас вона може зробити один з них з дисконтом – всього 70 євро! А я продовжую: “Намет! До ранку!”
І ми зрештою не сторговуємось ніяк, 12:30 на годиннику, ми завіслі десь на околиці Трієста, з балкону з нами вітаються околицькі дівчата. Ми питаємо, де б тут намет поставити, але я вже до них у двір не хочу проситись, і вони дуже ввічливо кажуть: “Ось там пошукайте!”, наче не ясно, що ми питали їх не для того. І ми доходимо до якоїсь розвилки закинутої майже, і ставимо намет в кущах прямо під чиїмось будинком. Я дію дуже тихо, ми його навіть не натягуємо, а через те всю ніч прокидаємось від того, що по нас лазять мурашки. А ще ніч була такою глибокою, а втома такою сильною, що ми лягли ногами вгору, тому час від часу я їв землю ротом. І от вранці ми прокидаємось о 6 з копієчками, швидко складаємось, і вже стоїмо з наплечниками і тут до фіртки паркану (від якого до дому – 2 метри) наближається величезне теля, величезна псина, яка чомусь ввечері не почула зовсім того, як ми розкладалися, і от лише зараз нас гостинно випроводила гавканням, а нам в далеку дорогу сьогодні, дійсно.