Вєра з Белграду

Жінка з Хабаровська, 53 роки. Вже 9 років у Сербії. Їздить по Балканах і викладає “техніку позитивного мислення”. Я знайшов її на Blablacar, спершу ми говорили англійською, вона везла мене з Нового Саду до Белграду. Коли зустрілися і заговорили російською – одразу розговорилися.

– Як я до цього прийшла? Розійшлась з чоловіком, шукала країну, куди переїхати – вибрала Белград. А ти в Белграді де зупиняєшся?
– Та ще ніде.
– То давай у мене? Я приймала нещодавно французів по couchsurfing, в нас постійно хтось зупиняється. Моєму сину 17 років, він дуже любить гостей.

І от ми вже сидимо на останньому, 8-му поверсі Белградського дому, дивимося на річку і вогні над нею, на полуницю, яку Віра вирощує на балконі, п’ємо чай з Китаю, їмо варення з абрикос.

– Я коли переїжджала в Сербію – познайомилась в інтернеті з чоловіком у Києві, сказала йому, що їду з дитиною в Київ. Він мені купив усі квитки на поїзд, розмістив у себе в Києві. Я йому потім кажу – що я можу для тебе зробити? А він мені сказав, я на все життя запам’ятала: “Даш на даш не працює. Я допоміг вам, ви допоможете комусь, хтось допоможе моєму сину.”

Ми вже їхали по Белграду і після того, як Віра закинула двох сербських пасажирів – вона завезла мене на пляж показати нічне життя Белграду.

Віра працювала на кількох фабриках у Південній Кореї.

– Півтора роки там була, заробляла, думала чоловік страждав, а повернулася і зрозуміла, що зовсім не страждав. Тоді я взяла дитину і вирішила, що треба починати життя в іншій країні.

Сербія Вірі значно ближче і приємніше, ніж Корея, хоча географічно Хабаровськ поруч їз Кореєю, а не Сербією. Вона вивчила мову, культуру, побут. У них вдома на дзеркалі висить георгіївська лєнтачка, в мене тризуб на груді. Але ми говоримо про подорожі, філософію і життя в Сербії. Мене захоплюють люди, які завжди готові вчитись і розвиватися, прагнути і мріяти. У будь-якому віці.