Яків Матвійчук, що зробив “Захід-фест”

Яків з тих інтернет-активістів, що не може заснути, коли в інтернеті “кто-то неправ”. Я іноді взагалі дивлюсь, як бачу, що він десь з кимось сперечається, що у нього вистачає часу на щось ще. Він майже ніде не був, ніколи не подорожував, пам’ятаю як він уперше минулого року поїхав у відпустку і побачив Туреччину.

– Прикинь, Бодя, – казав він. – Вони там три рази на день миються. Три рази! Потім повертаєшся до Львова, заходиш до маршрутці і висаджуєшся від ароматів.

Він багато років працював у рекламі, а потім вирішив зробити свій фестиваль. Пройшло кілька років, змінювались місця проведення і люди, але фестиваль ріс і став найбільшим в Україні.

При цьому кожного року Яків оголошував, шо фестивалю більше не буде, кожного року повторювалась та сама історія, він як Поплавський, закінчував свою кар’єру безліч разів, але потім, все ж, робив свій фестиваль.

Яків постійно жаліється на владу, людей. Взагалі я завжди думав, що ті, хто плачуться на життя і по світу не поїздили – не здатні щось зробити. Але Яків цей стереотип дуже успішно ламає. Коли він починав займатись своїм фестивалем “Захід” – йому доводилось запрошувати іноземні гурти майже не знаючи іноземної мови.

Стільки років, не зважаючи на усі бюрократичні і системні проблеми, він лупає скалу і продовжує почату майже десяток років тому справу. Насправді, його критика часто має раціональний корінь.

– Люди просять, щоб я привіз якихось світових монстрів і не піднімав ціну за вхід. А в нас триденний фестиваль коштує стільки ж, як сольний концерт одного із хедлайнерів. Я кожному гурту маю пояснити, що таке Україна і які в нас бідні люди. Деякі відмовляються зразу, кажуть, що не зацікавлені у цьому ринку. Вони знають, що тут традиція платити за музику – тільки починає з’являтись.

Яків продовжує робити найбільший в Україні фестиваль, хоча і продовжує думати про те, як все кинути, продати і почати робити щось спокійніше. Я колись робив значно менший фестиваль у Києві і так добре відчув, на скільки років раніше посивію.

Я ніколи не міг пояснити цей феномен, є люди залежні від оцього відчуття. Бути організатором фестивалю – це заняття, яке ти не вибираєш, воно вибирає тебе. Тебе просто пре від того, що люди приходять на щось, що ти зробив. На когось, кого ти привіз. Це дуже дивне відчуття, бо тебе часто навіть ніхто не помічає, ти сірий кардинал, від тебе усі вимагають найбільшого і віддають найменше, але тебе пре, після фестивалю не залишається нічого, відео, фото, статті-згадки. Вдячні і невдячні відгуки, але жодного продукту ти не виробляєш, ти коваль миттєвостей і емоцій, які лишаються з тобою надовго.

Бандитам важко вийти з мафіозних кланів через страх, організаторам майже неможливо перестати щось робити через залежність від тих миттєвостей, які ти сам створив.

Так що многая літа фестивалю “Захід”! Не ведіться, що Яків зможе його закинути.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ПРО ТАНЮ І ДІМУ, ЩО СТВОРИЛИ ВЛАСНУ МЕРЕЖУ ДИТЯЧИХ ТАБОРІВ