Ярема – працівник адміністрації президента

Ми сиділи з Яремою на лавочці в парку Шевченка, як до нас підійшло троє студентів:

– Ми робимо студентський проект. Беремо інтерв’ю. Можна п’ять хвилин вашої уваги?
– Можна, – сказали ми.
– Ким ви працюєте? – спершу вони підсунули мікрофон йому.
– Якщо ви побачите новину “В працівника адміністрації президента в центрі Львова вкрали рюкзак з грошима” – це про мене.
– Ага. Ясно, – сказали студенти і подумали “от ідіот”, це яскраво читалось в їх очах. Вони перевели мікрофон на мене. – А про що ви мрієте?
– Мрію досягти просвітлення. – Чесно сказав я.
– А якщо більш приземлене?
– Мрію навчитись читати реп індонезійською, – знов цілком серйозно відповів їм. Я маю ідею записати в Індонезії реп, але ж спершу треба навчитися його читати.
– Мдааа, – сказали студенти. – А ви там хоч були? – Розвернулись і пішли. “Два дебіла” читалось в їх очах і потилицях. Чувак з АП, в якого крадуть рюкзак зустрічається на лавочці з чуваком, що планує записати індонезійською реп. Два дебіла. Не могли чесно шось сказати?

Ярема дуже веселий тіп, що спокійно собі працював над різними локальними львівськими проектами, аж тут на рассвєтє Євромайдану придумав розносити звернення посольствам про непідтримку молодого українства зміни курсу України. Потім працював в медіа-центрі Євромайдану, а тепер займається міжнародними медіа в прес-службі президента.

– Мої деякі друзі навіть досі думають, що я гребу гроші лопатою і працюю на якийсь новий “режим”. Взагалі так багато хто думає, коли кажеш, шо ти працюєш в Адміністрації президента.

Ярему надихає його робота, хоча засмучує повільність будь-яких змін. Він мріє взятися за якусь мікро-реформу і втілити її, щоб потім було чим дітям пишатися.

– Я домовився за інтерв’ю з Португальською газетою. Знаєш, коли востаннє український президент давав інтерв’ю португальській газеті? Здається, це був ще Кучма. А там живе купа українців. Фінам нещодавно дали інтерв’ю вперше. Часто після роботи російської пропаганди люди читають чи бачать інтерв’ю з Порошенком і починають розуміти, що це реальний президент, він не терорист і не диктатор, як каже пропаганда, в нього є цілі і красива англійська. А Путін говорить англійською?

Я запитую Ярему, чи перейшла йому якась база контактів від папередників і він рже.

– Здається, Януковичу взагалі це не треба було. Навіщо? Ми боремося за те, аби позицію України почули в найбільших виданнях світу в різних країнах від Сінгапуру і Австралії до Канади і Фінляндії. Раніше про це взагалі не думали. В Італії інтерв’ю вийшло зразу після інтерв’ю з Путіном. А мало бути б до. Але це все робота з нуля. Я почуваю себе в якомусь сенсі художником, бо це як творчий процес.

Днями я писав про те, що надію в реальні зміни відчуваєш тільки тоді, коли зустрічаєш дуже адекватних і цікавих чиновників. В мене язик не повертається назвати його чиновником, але пора руйнувати стереотипи. Чиновники бувають і такі – яких хочеться слухати і вірити в краще.

– Два роки тому у цей я готувався б до якогось фестивалю і тусувався десь, а тепер працюю часами зранку до ночі і мрію виспатися.

Висипайся, Ярема! Завтра знов на роботу – відмивати імідж цього кривавого режиму!