Ярина і Вовчик на велосипедах до Австралії
Ярина з Вовчиком їдуть з України в Австралію вже 10 місяців. Залишилось два. Вони зовсім не поспішають. На початку липня я написав Ярині “де ви зараз?” Виявилось, що за 200 кілометрів.
Вони роблять свою передачу про цю подорож. І не зважаючи на те, що ми з Яриною давно “в друзях” на фейсбуці – я її ніколи раніше не бачив.
Тоді я відправив їм свою тимчасову адресу і запросив в гості на острів Ко Панган. Вони трішки змінили маршрут – і ми майже цілий тиждень жили на острові разом. Потім вони зробили про це відео:
Ярина з Вовчиком щодня протягом цілого місяця у М’янмі відбивались від поліції, щоб поставити намет. Ці двоє принципово не ночують в готелях. Або “у полі”, або в людей. Вони ночували в пустелі при мінус 10. За всю дорогу по Ірану ночували в наметі всього кілька разів – решту часу у звичайних людей, що їх запрошували. Вони проїхали пів-Індії, постійно вирулюючи з натовпу людей, що їх оточували в кожному місті і втикали на білизну їх шкіри.
В Ірані вони “нарвались” на українське консульство, що не хотіло видавати їм довідку “про те, що вони українці” для візи в Індію. Причина? “Відсутність бланків”. Вони на своїй шкірі пересвідчились у тому, про що я писав багато разів – представницвта нашої країни – це все ще не представництва наших громадян. Це неконтрольовані установи по викачуванню бабла. Але вони їх дотисли і вибили необхідну довідку.
Ярина з Вовчиком надзвичайно сильні і терплячі, я заздрю їх витривалості. Терпимість до навколишніх змін, культур, звичаїв, терпимість одне до одного, терпимість до середньовічних умов виживання, від яких вони “пруться”. В Таїланді їм не так подобається, як в М’янмі чи Індії. Ну звісно, тут білі не викликають такого захвату й інтересу у місцевої поліції.
Вони двоє – це ще й гурт “Фолькнери”. У М’янмі вони пограли всілякі коломийки на вулиці по годині в день і заробили 180 доларів. А за 28 днів у М’янмі вони витратили 130 баксів. Профіт!
– Мене вже на базарі питали, чи будемо ми грати сьогодні. – каже Ярина. – Грали всього три дні. Тоді ми вирішили, що, напевно, вже досить.
В 1938 році з Лондона в Австралію можна було долетіти за 11 днів. Зараз переліт з Європи в Австралію – 17 годин. Але вони їдуть рік на двох велосипедах. Їх ціль – не пункт призначення, а шлях.
Коли ми зустрілися з Яриною і Вовчиком – вони довго розповідали про те, що їх ніхто в Україні не помічає. Серії їхніх передач – це неймовірні репортажі з їх подорожей. Там красиво все – зйомки, монтаж, звук, їх дотепні і смішні коментарі. Часом в стилі національного радіо, на якому вони ведуть передачу про свої мандри, але це виходить теж дуже весело.
У 2008 році Ярина була тою, хто хотів безкоштовно пройти з подружкою на виставу театру, а Володя – тим, хто працював у цьому театрі звукорежисером і мав їх провести безкоштовно. Дівчата запізнювались і він вже “рахував до десяти”. Якби дорахував – хто зна, може зараз з України до Австралії їхав би хтось інший.
Їхня подорож вже триває десять місяців, а на ютуб-каналі тільки 240 підписників. Я написав про них історію. За три дні підписників стало 1400. А в їх сторінки на фейсбуці вдвічі більше лайків. Сподіваюсь, колесо тільки почало розкручуватись.
Це був подвійний подарунок – по-перше, я був щасливий долучитися якось до їх проекту і радію кожному їх успіху і лайку.
Яринка з Вовчиком поїхали далі і таки доїхали до кінця.