Ящірки Да

– Я їх більше не люблю. – Ми зайшли до Да пообідати.
– Кого?
– Їх! – Вона показала пальцем на 15-сантиметрову ящірку, яка сиділа на пластиковому тазику з їжею.
– Бачиш, що вони зробили? Перевернули мені ось. – Вона показала рукою на алтар під стелею, а тоді відсунула ще одне відро – там сиділа друга така сама ящірка. Я їх вже бачив попередній раз, вони ганялися одна за одною по стіні. У цих ящірок на лапах присоски – вони беззвучно ходять по будь-яких стелях і стінах і жеруть комах і метеликів.
– Догралися, – резюмує Да і прибирає з підлоги те, що впало з її буддистського алтаря – залишки ароматичних паличок, квіти, якісь трави і цукерки. – Я вас більше не люблю.

Я дивлюсь на ящірку, що причаїлася на тазику, роблю впритул знімок і приводжу по ній рукою. Ящірка виглядає як іграшкова і мотиляє хвостом. В мене складається враження, що вони розуміють, що наробили шкоду і так притихли, бо просять вибачення.

– Домашня ящірка, – резюмую я.

В мене по сусідству з маминою квартирою у Києві в однокімнатці живе одинока тітка без сім’ї і дітей. Ну не те, щоб без сім’ї, але я її чоловіка сухим не бачив. Не беруся сказати, хто у цьому винен – він чи вона. Але вона компенсує самотність розведенням пухнастих котів. У неї їх, здається, три і вона не встигає за ними пригледіти. Вони смердять і засирають наш під’їзд, куди вона випускає їх “гуляти”. Але це вже зовсім інша історія про безвідповідальність.

Повернемось до самотності. Самотність нас ніколи сама не обирає, ми власноруч стаємо занадто інакшими і в будь-якому випадку це шлях самотності. Чим ближче ти до одноклітинних – тим простіше йти на контакт. Чим складніше – тим ближче до відчаю. Відчай – це коли ти відчуваєш, що ящірка, пес чи кіт готовий зробити для тебе більше, ніж будь-яка людина, яку ти зустрів до цього.

Ящірки дуже красиві.