Юля про переселенців у Вінниці
Громадська активістка і пластунка, 23 роки. Юля з маленького міста Хмельницької області. Вже рік працює в громадській організації у Вінниці, що допомагає започаткувати бізнес переселенцям з окупованих територій.
– Бувають дні, коли я приймаю сто дзвінків. Сто дзвінків на день. – Каже Юля. – Всяке буває. Іноді доводиться і вислуховувати. Деякі кажуть: “Мені сорок років, шо ти вчиш мене жити?” Часто вік – це велика проблема для них, люди не готові слухати тренінг від молодшого за віком спеціаліста.
Юля вчить бізнес-процесам, починається усе з бізнес-плану. Переселенці мають написати заявку на власну справу, пройти тренінги і написати бізнес-план, після чого їм можуть надати підтримку на заснування бізнесу. Консультативну і фінансову.
– Ми працюємо з міжнародними організаціями. Якщо хтось хоче відкрити фотостудію – ми купимо і надамо обладнання, будівельникам – інструменти, болгарки і станки різні, от купили 3-д принтер для хлопця. В нас однаково багато людей і з Криму, і з Донбасу. У Вінницькій області офіційно від 12 до 15 тисяч переселенців.
Вона вчилася в Острозькій академії на економіці. А тепер отримує ступінь магістра на управлінні громадськими організаціями в УКУ у Львові. Поступила туди теж на грант, що забезпечує усе – від навчання до харчування. Навчання на цій програмі відбувається за схемою тиждень на місяць, що дозволяє Юлі одночасно вчитись і працювати за профілем.
– Коли я після школи поступила до Острогу, мені батьки сказали – що ти із села в село поступила? Вони хотіли аби я вчилась у Хмельницькому. Там начебто місто, а Острог – село. Але Острозька академія дає дуже хороші знання. Правда батьки досі не розуміють чим я взагалі займаюсь і хочуть аби я переїхала в Хмельницький і пішла на якусь “нормальну роботу”.
Юля запросила мене у Вінницю прочитати лекцію, але я запропонував у відповідь просто випити кави. Так ми сьогодні познайомилися. За ті півгодини, поки ми сиділи за кавою, Юлі кілька разів подзвонили.
– Переселенці. – Резюмувала вона після розмови. – Це так круто, коли ти відчуваєш, що можеш комусь допомогти напряму і це буде не просто грошовою допомогою, яку невідомо хто і на що може витратити, а стане невеличким початком чогось великого.