1455983_10153134269491783_803414036705773374_n

Юрій Іванович про вільну любов і етно-музей

В селі Калини на Тячівщині живе дядько Юрій. Йому насправді сімдесят років, але важко назвати його дідом. Юрій Іванович побував у 76 країнах, він у гуцульському стилі з дерева має картину Тадж Махалу. Йому пощастило в радянський час працювати конструктором-будівельником, тож доля його закидувала туди, де совіти планували будувати свій комунізм.
Юрій Іванович в свої сімдесят пропагує вільні стосунки. Він два роки тому відсвяткував золоте весілля.

А жінці моїй до того шо? Я їй давав усе, що просила, а мене за то не чіпала, – каже він, аж підстрибуючи, очі його загоряються як новорічні вогні в момент, коли він каже про дівчат, які так зашвидко для його життя поставали бабусями, – Скільки мочалок зі мною було, ой! Одна краще другої. Я мав кохання у стількох країнах, це зараз я вже може не такий моторний.

Юрій Іванович свої картини виготовляє з тонких дерев’яних пластин – шпонів. Спершу робить ескіз, а вже потім вирізає потрібні шматочки з деревини, складає докупи і покриває лаком. У нього є така Діва Марія, кілька зображень Індії і Кавказу, на замовлення в Москву він так робив навіть кілька портретів Леніна.

Юрій має своє трактування медового місяця. Каже, що “медовий місяць” у якості відпустки придумали москалі, а справжній медовий місяць винайшли римляни. Це краще бачити:

Ми приїхали до Юрія учора ввечері з експедиційною групою ‪#‎carpaty1516‬. Він провів нас від головної дороги на своїй копійці по розбитим як після війни вулицям села Калини і завів у свій домашній етнографічний музей. Ми вирвали його з поминок двоюрідного брата.

Спершу він справляв враження такого трішки божевільного діда. На території його садиби все підсвічено, на вході витесаний опришок Пинтьо Хрущ, карпатський розбійник, що розгромив Хустський замок. Тут є справжній млин, що досі працює, Юрій Іванович сюди перевіз з якоїсь полонини стару хижу, він стверджує, що ХVIII сторіччя. У окремій хаті зібрана величезна колекція стародавнього одягу, зброї опришків, гуцульські “мобільні телефони”, тобто трембіти, патефони, усілякі знаряддя праці і стародавні музичні інструменти.

У Юрія Івановича вдома росте малина, банани, кавове дерево, цитрусові, інжир і мароканський часник. Позаду його дому стоїть ціле поле вуликів, де компактно проживає цілих 110 бджолиних сімей. Крім меду він з жінкою збирає горами трави, карпатський чай. Він частував нас домашньою сливовицею, виноградним і горобиновим вином.
Часто десь в глухому селі без дороги можна зустріти чоловіка, що може заговорити десятьма мовами і був у більш, ніж семидесяти країнах?

Нє, та я то добре мов не знаю, – каже Юрій Іванович, – але з дівчатами домовлюся на будь-якій мові легко!

Він справжній і щирий, герой-коханець і вічний мандрівник, збирач гуцульських і опришківських традицій, патріот свого села Калини, двір Юрія Івановича, наче відірваний від усієї депресії, що відбувається навколо, його дім виглядає як інопланетна космічна станція посеред депресивної пустелі. Він наче не помічає той занепад, що відбувається навколо, у нього в хижі життя йде у своєму темпі, надзвичайно швидкому. Рухи Юрія Івановича різкі і швидкі, він молодик у старому тілі, він неймовірно казковий і водночас цілком реальний персонаж.

У гості пан Юрій приймає всіх. У його гостьовій книжці здебільшого вдячні записи іноземних гостей. Для європейців така гостинність, local experience і такі люди-музеї – це величезний скарб, український турист вдома все ще знаходить мало цікавого. Люди так люблять летіти за океан у пошуках екзотики, тоді як ось, під боком, Юрій Іванович.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ