Запасна халва і панки зі Львова
В магазині на Бесарабці я довго розглядав різні упаковки халви і приміряв їх до своїх кишень. Треба було взяти щось на ніч, коли шлунок запитає чогось до чаю. Кишені в мене дві, носити щось в руках я не люблю, наплічник залишився вдома. Після примірки було вирішено – дві пачки халви, що ідеально пасують за розміром. З арахісом. Навіщо дві? Для рівноваги, одна – запасна.
Піднімаючись додому Бульваром Шевченка я йшов і думав про сьогоднішню надто коротку психоаналітичну розмову про невипадкових людей, невипадкові події, невипадкові зустрічі і, звісно, розмови. Як тут дорогу від Червоного корпусу переходили Ондрей із Зюзанною зі своєю вівчаркою, а я тільки помахав їм услід рукою, помітила мене хіба що вівчарка, але ми з нею не знайомі, а на зелений я не встиг.
А далі був довгий кишкоподібний прохід під будинком, що, ймовірно, реставрується. Листи сталі ходили під ногами хвилями і шваркали, прохід там настільки низький, що слід пригинатися, темний і вузький, але я йшов і радів цим дзвінким металевим хвилям під ногами. У цей час по дорозі, оминаючи цей перехід, йшли троє хлопців.
– Добрий вечір, чоловіче! – Сказав один із них. Вони були із наплечниками і гітарними чохлами. Я зупинився. – Слухайте, тут така справа – ми не якісь там гопнікі чи бомжі – ми панки зі Львова. В нас зламалась гітара, уявляєте? Ми отак їздимо з міста до міста і граємо концерти, але зламалась гітара. Коротше нам нема шо їсти.
Я дістав запасну пачку халви з арахісом і віддав їм. Вони зраділи і подякували. А я пішов далі, вже без рівноваги, зате із відчуттям, що запасна халва була не зайвою і не випадковою.