Поліцейський Євген

Це довга історія про давнього приятеля, з яким ми познайомились шість років тому. Тоді була активна фаза культурологічних проектів “Сумно?” і “Виделка”, які мені пощастило засновувати і очолювати. Кістяк тих проектів тоді – це зараз досить успішні і свідомі люди. Я взагалі мало чим пишаюсь. Але тим, як звичайна платформа змінила свідомість багатьох, як згуртувала і об’єднала – мені самому не до кінця зрозуміло, як це відбулось. Я досі слідкую практично за всіма, хто виріс у тому нашому спільному класі. Серед них був і Євген, якого всі тоді називали Зборік.

Зборік прийшов незадовго до Антонич-фесту 2009 року і на самому фестивалі він був одним із найбільш ефективних волонтерів. Під час того фестивалю мене, як головного організатора, кілька разів “пакували” у бобік, до мене приходили всі можливі санстанції, зеленбуди і так далі, з перевірками. А я всього-навсього зробив культурну подію на три дні в забитому розтрощеному парку Нивки. Євген постійно підходив і питав “що ще можна зробити?” Він привів двох друзів і координував їх роботу. Вони ставили паркан, вони носили генератори, вони допомагали ставити дитячий майданчик, під час фестивалю, вони контролювали квитки на входах і відбивались від “нелегалів”, яких культурно випроводжали з фестивалю “за ворота”. Вони проводили роз’яснювальні роботи з місцевими мешканцями, які обурювались: “Я тут с собакой всю жизнь гуляю, а тєпєрь ви тут фєстіваль устроїлі сукі?” Вони ніжно і ввічливо їх відшивали, а ті, в свою чергу, знову викликали наряди міліції. Міліція приїжджала і знову мене “пакувала” до вияснення обставин. Це була та ще міліція. А Євген і його скромна команда – це вже тоді була сучасна поліція, тільки без повноважень і на окремо взятій території фестивалю.

Після того як я пішов з проекту “Сумно?” ми бачились з Євгеном усього кілька разів на кількох інших фестивалях. Він активно займався регбі і його біцепси і трицепси вражали будь-кого, в тому числі мене.

Взимку, пів-року тому, Євген звільнився з роботи, він був керівником з персоналу в одному з великих мережевих магазинів. Саме шукав нову вакансію, як побачив рекламу набору в “Нову поліцію”. Не повірив своїм очам, що можна заповнити там анкету онлайн і почав це робити заради цікавості. Він вже ходив по співбесідам на роботу, коли йому прийшло запрошення на тест для майбутніх поліцейських. Поїхав він на той тест теж заради цікавості – каже, що це було схоже на тест на роботу в транснаціональну корпорацію, але і подібне до тесту на IQ.

Десь тоді Євген зрозумів, що треба щось міняти в системі і до іспиту з фіз.підготовки він вже підійшов більш серйозно. Кілька місяців до іспиту Євген ходив у гіпсі і йому це далось не так просто, але він склав все і пройшов. За його підрахунками – на одне місце поліцейського було від 20 до 30 осіб.

Ми майже годину говорили сьогодні по скайпу. Ми взагалі говорили вперше за 5 років, а в мене постійно було таке враження, що ми не бачились значно менше. Це все ще той самий Зборік, а не пихатий чувак, що “добився” якоїсь посади, як це сталось з багатьма моїми колишніми знайомими, які “вигризали” собі свої посади.

Мені було цікаво все – як відбувалося навчання, як проходили останні дні підготовки, як відбирали дівчат, яка мотивація більшості поліцейських. Євген все дуже детально і терпеливо мені розповідав.

– Мотивація половини нових поліцейських – це зміни. – каже він. – Я і сам пішов, бо бачив, що за рік нічого не змінилось. А хотілось би захистити жертви на Майдані і подвиги героїв на війні. У нас був дуже серйозний відбір і тепер до нас надзвичайно прикута увага. Нам за день на вулиці кажуть “дякую” або “ви круті” разів сорок. А я чекаю, що після такого злету має бути падіння. Не може бути такого, що ми не “накосячимо”, а як тільки “накосячимо” – це зразу розпіарять і покажуть, які ми погані. Багато хто у цьому зацікавлений. Люди нам стільки дякують – а ми ще ж нічого не зробили. В мене було тільки два чергування, а в когось одне. Почекайте, дайте нам час і не завищуйте свої очікування.

Фото Руслан Канюка

– Перед присягою Ека (Згуладзе) нам сказала: хлопці – посміхайтесь, дівчата – будьте серйозними, а то можуть ваші посмішки неправильно сприйняти. Нам ніколи не казали підходити до людей, сказали лише “бути в соціумі”, а не поза ним. Але ми постійно вітаємось з людьми, спілкуємось. От вчора під час патрулювання в Бабиному Яру проїжджаємо – вітаємось з усіма, знайомимось, питаємо, чи чули щось про реформу. Усі ховають цигарки і пиво за спину – відповідають, спілкуємось. А на одній лавочці сидить самотня бабуся. Ми привітались. А вона почала нам розповідати, що з нею тиждень вже ніхто не говорив. Діти її залишили і вона зовсім одна. Ми кілька хвилин з нею поговорили і для нас це нічого не коштувало – а вона просто розцвіла. От такі штуки дуже мотивують працювати.

– У перший день нам сказали: ви з машини не будете виходити, просто їздите по своєму району і запам’ятовуєте де у вас і що, перші дні ми вас тестуємо. Ну ми їздимо. Тут в загальній системі бачимо – прийшов виклик іншому патрулю. Думаємо “а, видно тестове завдання”. Тут виклик прийшов нам. Музика голосно грала в пабі. Ми зайшли в паб, поговорили з ними, записали їх дані. А далі другий виклик. Там два бухі “атошники”, ще чоловік сім, махають кулаками, хтось комусь вже готовий бити пляшку об голову. І тут ми розуміємо самі – що це вже не тестове завдання і треба діяти.

– Заслуга грузинів колосальна. Все, що казали наші грузинські вчителі – завжди виконувалось. Навіть, якщо їм не вистачало на це повноважень. Для них це справа честі. Це немислимо, як працюють колишні міністри Грузії у нас – вони недосипають і надриваються, аби успішно втілити цей проект в життя. Аби зробити з нас справжніх поліцейських. Це теж надзвичайно надихає.

– Так, у нас майже 30% дівчат на службі. Я думаю, що їх взяли із запасом. Красивих дівчат в міліції було занадто мало, а тепер більше, ніж в Європі. Я думаю, що це іміджевий хід – для відновлення довіри до нас. Все ж таки, коли з поліцейської машини виходить струнка гарна дівчина-коп, з нею “гопніки” на Троєщині будуть зовсім по-іншому розмовляти, ніж з хлопцями. Більше шансів проявити власну гідність перед дівчиною, це інший рівень розмови. У дівчат, як на мене, умови потрапляння в поліцію були простіші, менший конкурс. Я думаю, що одразу квота для дівчат була відсотків 30.

– Ти читав цю статтю, про те, що ми в перше чергування втратили три машини? Хтось там пише “я казав, шо так і буде” або “я бачив”. Та в нас ще навіть надсерйозних завдань не було, а багатьом вже треба привід, аби нас змішати з лайном.

– Мені хотілось би, аби люди сприймали нас як зріз кращих свого соціуму. Ми українська поліція і ми пройшли серйозний конкурс, аби потрапити. Серед нас справді кращі люди різних фахів. Вони пішли зараз в поліцію і це унікальна ситуація, яка склалась через економічні проблеми. У фахових людей, спеціалістів, немає роботи. Вони вирішують йти в поліцію, бо хочуть долучитися до змін. Серед нас є багато надзвичайно освічених і талановитих людей і я дуже радий бути у цьому колективі. Але ми не зріз американського чи британського суспільства, а є відчуття, що вимагати з нас будуть як з них.

А я думаю, що у вас усе вийде, копи! Пишаюсь тобою, Євгене! Не зважайте на гавкання, ви потрібні і затребувані. Вашої появи усі так довго чекали.