Галина і зуби

З Хуста Закарпатської області. Вчилась на медичному у Санкт-Петербургу. Потім переїхала до Києва. Галина їздила зі мною в групі в Індонезію. В найбільш дивній групі з усіх, під час Євромайдану. Потім у квітні минулого року Галя була єдиною, хто проводжав мене із Києва до Лісабону зі станції Дачна. Виявилось, що вона живе поруч. Потім, вже після того як я повернувся – Галина запросила в гості і спекла з цього приводу смачнющого пирога.

– Я бачила ти їздив по моєму регіону! – Написала Галя. Йшлося про останню новорічну експедицію.
– Ага. Підем на каву? Розкажу!
– Хочеш побачити мій кабінет? – Я собі подумав, ну шо в тому кабінеті може бути такого, звичайна собі клініка, напевно вона сидить за стосом паперів і карток хворих, і погодився.
– Ти ж не забув, хто я? – Перепитала вона. – Я сто-ма-то-лог! Тобі не страшно?
– Ха! Мені? Та яке страшно! – Відповів я і зрозумів, що, здається щойно напросився на прийом, коліна вже підкошуватись почали. – Це тобі має бути страшно! В мене зубний камінь такій трьохярусний. На першому ярусі ще в минулому році часник відклався. Щоб визивающє дишать! Так шо може краще кави вип’єм?
– То камені з Бромо.
– І сірка з Іджену!
– Ладно, я пішла качати біцуху, щоб камені тобі завтра збивати.

Не щодня потрапляєш до стоматолога отак. До стоматолога, з яким ходив разом по каменям на вулкані Бромо і дивитись на сірку на вулкані Іджен на острові Ява. Ідучи до Галі я очікував побачити якусь суперсучасну клініку, натомість за адресою виявилась абсолютно роздовбана державна клініка. Галя за десять хвилин глянула мої зуби і одною лівою скинула пару каменів з них. Ми вийшли з поліклініки і йшли до неї в гості на каву, в сусідній будинок, я зразу ж почав її розпитувати, в чому ж суть, чому вона працює тут?

– Все так насправді міняється. – Каже вона. – Ця поліклініка належить Академії Наук. До мене прийом забитий. Це академіки – професура, доктори наук. Ти встиг потрапити на кілька хвилин майже у перерві між змінами. Але грошей на клініку у держави немає. По суті система побудована так, що приміщення і обладнання – це єдине, що дає держава. Усі витратні матеріали стоматолог купує сам. Медицина ж у нас безплатна. Тільки грошей на неї у держави немає. За безкоштовну медицину треба дорого платити, бо медицина -це не лише поліклініки і лікарі, але і ліки, шприци, у стоматологів витратних речей дуже багато. Раз на рік держава нам закидає щось найдешевше, матеріал для пломб з Росії, наприклад. Я намагаюсь ставити щось, що буде стояти, навіть власним коштом. Академічна поліклініка знаходиться в центрі Академмістечка, колись тут був найкращий персонал, це була передова клініка з кращим обладнанням.

Галині 53 роки. У неї син і дочка. Дочка Анастасія працює художником-дизайнером. Малює комп’ютерні ігри і спецефекти до фільмів. Галина з Анастасією дуже схожі, надзвичайно живі та бадьорі.

– Я працювала паралельно у кількох приватних клініках. – Каже Галя. – Але мені ніколи не щастило. Я бачу, як там працюють і які гроші за це беруть і повертаюсь назад. Не хочеться брати участь у аферах. В деякі клініки я вже не проходжу за віковим цензом. Напевно, є хороші приватні стоматологічні центри, але ми одне про одного не знаємо. Взагалі ми поділені на касти. Ми – “госки”, а вони приватники. Ще є дуже дорогі клініки мікроскопної стоматології. Я мрію про те, щоб навчитися працювати за їх обладнанням. Там пацієнт лежить, а не сидить, лікар працює на витягнутих руках і через мікроскоп бачить усі малесенькі подряпинки на зубах. Оці спеціалісти взагалі нас лікарями не вважають. В мене була купа пропозицій піти, але я втрачу те, що тут і не впевнена, що приживусь там. Може, я просто трусло. Але так хотілось би працювати в колективі, що хоче рухатись вперед і має якісь на це можливості. Бути поруч із спеціалістами, що хочуть дізнаватися і пізнавати щось нове, а не просто лікувати зуби.

– Стоматолог – це професія, що вимагає найбільшої концентрації. Буває, коли відпрацюєш півдня, сидить в кріслі пацієнт, хтось заходить в кабінет – дивишся в двері і якийсь час не можеш побачити, хто це. Очі не перефокусовуються.

Мене завжди дивувало, як можна йти вчитися на стоматолога, як можна це любити. Галина розповідає про свою професію із захопленням, вона описує і плюси, і мінуси, але я все ж, не втримуюсь, щоб не спитати в лоб: “Як може подобатись копирсатися комусь в зубах?”

– Ти що! – Каже вона. – Це для мене мистецтво. В тебе є непрацюючий матеріал, пошкоджена річ, яку ти виправляєш. Зачищаєш, відновлюєш, даєш нове життя. От ти ставиш пломбу, а тоді треба полірувати її і думаєш, чи стане вона добре, чи ні. І такий холодок по спині від напруження і азарту, він не проходить з роками. Поліруєш і бачиш – добре поставила. І все. Щастя! А скільки стоматолог має знати про психологію? У мене був страшний випадок. Прийшов професор, у нього були такі довгі дуже вуса, я зразу зрозуміла, у чому справа. Не було половини зубів. Він закрив їх вусами і весь час фиркав, бурчав, показував на годинник. Я спитала, чому він не носить вставні зуби. Він сказав, що вони злітають. Я попросила його на наступний прийом їх принести і поставити, може вийде щось із ними зробити. Коли він їх вдягнув, я спитала, чи можу вийти попити чай. І поставила йому завдання десять разів спробувати скинути вставні зуби язиком. Коли я повернулася – він сидів весь червоний. Почав кричати на мене, що я закрила його в кабінеті. Я злякалася. Він сказав: “Ви мене – моєю ж зброєю!” Виявилось, що йому навіть снилося, як вилітають вставні зуби в аудиторію під час лекції і він їх ніколи не носив. Боявся. А тут він сам переконався у тому, що вони не випадають. Потім виявилося, що він доктор психологічних наук.

Я хотів якось прорекламувати Галину. Але вона каже, що їй немає коли приймати пацієнтів, до неї на місяць наперед запис. Приходять здебільшого академіки, часом приїжджають ті науковці, що виїхали. Їм дешевше лікувати зуби вдома. Іноді привозять своїх друзів-іноземців до Галини. Галя каже, що молоді науковці, що досягли успіху виїхали майже всі, тож здебільшого до неї ходять вже пенсіонери. Мрію, аби Галя знову потрапила на передову свого фаху. Кілька годин спілкування і я упевнився, що колупатися в зубах можна справді любити і це прекрасно!