00_3

Сестра Марія і білі зуби

З села Космач. Ми випадково її зустріли. Вона наздогнала нас, коли ми з групою піднімалися зустрічати захід сонця. Ми розговорилися.

Виявилось, що Марія має сестру і саме у цієї сестри ми зараз поселилися. Щоправда пізніше наша ґаздиня, сестра Марії, спростувала цю інформацію і сказала, що ця Марія трохи не в собі і насправді її далека родичка і краще її триматися подалі. Вона говорила про Марію дуже загадково і намагалася перевести тему. Я зрозумів, що її у сім’ї не дуже люблять, вона живе високо на горі і чомусь мені здається, що її тут вважають ворожкою, усі слова сестри вказують на це.

Марії 58 років, у неї дві дочки, які живуть самостійно від неї, одній 18, другій 20 років. Неодружені, що рідкість для українських сіл і працюють, утримують свою матінку Марію. Виживають і ткуть традиційні сорочки. Чим займається жіночка, що трішки нагадує бабцю і хоче виглядати старшою, ми так і не зрозуміли.

– У вас такі білі зуби. – Каже сестра Марія. – Якби в мене такі були – я б їх цілувала, клянуся! А в мене нема зубів взагалі. Зате щоки не кусаю. Їм мало.

Спускатися в село Марії треба чи не щодня, це годину крутого спуску і стільки ж підйому. Але вона обігнала нас і побігла взяти на плечі мішок з яблуками.

– Ходіт, візьміть за мене яблука. Я їх їсти не можу, а вони добрі. Оце за моїх дочок. Анну і Марію. – Дає три яблука. – А оце за мого чоловіка Петра, що жив на цім світі. А оце за любов і мир. Як у вас там в Києві? Войни ще нема? Не стріляють?

– Та нє, ще не стріляють, – відповідаю я.

– То добре. А в Києві в церкву ходять як в нас? Богу си молять? А багато таких, що не молять? Беріть яблучка, я вже піду молитися он-де в капличку, а ви беріть та вертайтесь додому, вже вечоріє.

І ми пішли в сторону. Я озирнувся за кілька секунд, її вже не було. Бабця несла на собі мішок з яблуками і кульок з магазину з продуктами. Зникла так само швидко, як з’явилась. Ми домовились завтра перед від’їздом з Космача узяти в неї сушених грибів. Вона має занести їх до сестри, про що ми нашу господарку попередили.

– Ой, йооой, – сказала сестра Марії, яка, можливо, і не її сестра. – Ви дивіться, шо то за гриби. То так: як вона їх принесе – занесіть в хату, я подивлюся, лиш не кажіть, що я дивилась, скажіть, що між собою треба порадитись. Але я б на вашому місці ті гриби не брала.

Отак і знай, чи не на ворожку ми наткнулися, чи грибочки нам завтра не чудодійні якісь трапляться, чи не приворожені ті яблучка за любов і Анну з Марією, що ми з’їли. Я в той час на всякий випадок думав про інших Анну і Марію. Страсті села Космач. Цілую ваші білі зуби.

Прочитайте також про Галю, що одною лівою збила пару каменів з моїх зубів.

Напишіть відгук

Позначки: ,

ЕКСПЕДИЦІЇ