Сніданок у пані Іо
Вона познайомила мене з усіма бездомними собаками, шо тусуються біля неї. Виявляється, у кожного є ім’я. Вона зварила мені смачнющий суп і сендвіч. Дивно, але в Лаосі їдять такі сендвічі на сніданок як в американських “Сабвеях”.
Тут дуже бідно, але ціни, природно, вищі. Як і на більшості островів у Індонезії – тут мало фруктів, або вони малодоступні, або надто дорогі. Просто коли абсолютна більшість їсть рис, вермішель і курку – фрукти лишаються для туристів, яких тут небагато. Фруктами не наїсись, тому місцевих вони не дуже цікавлять.
Іо єдина в цьому селі, хто робить фруктові шейки. Правда з фруктів є лише ананас, банан і манго.
Лічені хвилини до відправлення.
Я прийшов на посадку перший, виявилось, що за три години до відправлення. Зайняв собі місце. Другим прийшов чехословак. Так, ми знаємо, що Чехословаччини вже немає, але чехословаки все ще є, але про нього буде у наступній розповіді. Мій круїзний лайнер по річці Меконг дерев’яний. У ньому все дерев’яне, навіть крісла. Меконг – найбільша річка в регіоні. Плисти всього кілометрів 400, але це два дні по 9 годин щодня.
Кілька місяців тому такий лайнер затонув за одну хвилину, як це пишуть в репорті. Після зіткнення з великим каменем в річці. Ще через місяць знайшли тіло літньої британки, шо подорожувала сама. Тепер звинувачують капітана, який не доклав зусиль для її порятунку. А капітан каже “Правда? А я думав всі встигли зіскочити.”
Я стою зараз на лаоському берегу, а ви бачите на фото Таїланд. Я вже цілий день в Лаосі, але в мене досі працює тайський 3G i місцями 4G. Готелі в Лаосі страшні, радянський інтер’єр, радянський запах, радянська постіль. Я перевірив кілька і відкрив “букінг”, щоб глянути, шо є ще тут поблизу. Виявилось, шо 800 метрів від мене прекрасний
готель, про який 110 тільки хороших відгуків. Ціна, така ж, як тут. Фото божественні. Я на радостях відкрив мапу і виявив, що це дійсно за 800 метрів, тільки на іншому березі, в Таїланді.
За течією річки ми плили навіть трішки швидше, ніж це було передбачено. Вісім з половиною годин. Я познайомився з компанією з Нової Зеландії, ну і з чехословаком. З ним ми вирішили ділити кімнату у Пак Бенгу і заплатили по 2 долара з людини за кімнату з двома ліжками. Ввечері ми вийшли поїсти і зустріли компанію з Нової Зеландії, ту саму, з якою вісім годин розглядали схили пагорбів вздовж Меконгу. Ми сіли біля них поїсти, поруч з нами сиділи три лаосця, електрики зі столиці. Вони почали пригощати нас пивом і рисовою горілкою.
Лаос взагалі входить у трійку, що називається Золотим Трикутником. Тут колонізатори французи вирощували і виробляли для своїх європейських потреб усі можливі наркотичні речовини. Лаос далі є чорною дірою з великою кількістю посівних, на які не потрапити просто так і в цьому селищі Пак Бенг особливо відчувається, що поля – недалеко. Тут усі говорять про наркоту і всі її продають. Але за купівлю – тут досить серйозна кримінальна відповідальність, тому не так вже й багато туристів наважуються на такий крок.
Ми сиділи за столом і пили лаоське пиво, коли мені довелося активно втрутитися у діалог новозеландців з лаосцями. Спершу думав не сперечатись, але він почав розказувати моїм лаоським друзям, шо відбувається в Україні. Його дві подруги, теж новозеландки, виявились адекватними.
– Це все Америка, друзі. – Почав він. – У всіх цих країнах все Америка. Міняє уряди, влаштовує війни. От як в Україні зараз.
– Да? Та шо ти кажеш? І шо ж в Україні?
– Америка всіх своїх поставила. Безпредел, нацисти прийшли в парламент.
– Да ти шо? Читаєш російські новини чи шо?
– А ти взагалі звідки?
– З України
– А, з західної? Все ясно.
– Не з західної. Шо тобі ясно? Я з Києва. В мене купа друзів зі східної України. А ти кого з України знаєш? Давай покажи нацистів у парламенті.
– Ну може не нацистів.
– А, вже не нацистів?
– Все одно Америка все влаштувала. Я з нової Зеландії, нам збоку видніше, ніж вам там.
– Я п’ять років не живу в Україні. Теж, напевно, трошки збоку бачу. Дивись, американців в Україні ніхто не бачив, росіян ловлять постійно.
– Ти шо жартуєш? 5 тисяч солдат уже там рік як! Я бачив в новинах.
– Покажи відео.
Він хвилин 20 гуглить і знаходить, шо 150 американських солдат будуть тренувати нацгвардію.
– Бачиш! Учєнія, з американцями!
– А Нова Зеландія не проводить учєнія з жодною країною? Так ми з американцями давно учєнія проводили, і з поляками, і шо? Це хіба 5 тисяч солдат? Де солдати?
– Ну я бачив! Можна зрозуміти Росію, шо вони не хочуть мати базу НАТО в себе у кордону.
В цей момент включаються його подруги.
– Реально, ти можеш зрозуміти Росію? – Каже новозеландка, у якої батьки корейці.
– Да, ти можеш виправдати, що Росія вбила 10 тисяч українців.
– Я цього не казав!
– Булшіт в тебе в голові. Почисть краще.
І він заткнувся. А ми з лаоськими товаришами і двома його подругами продовжили далі пити лаоське пиво. Пити тут треба дуже маленькими ковтками, бо вони люблять чокатись кожну хвилину. Топчо – це, до речі, будьмо. А новозеландець з промитим мозком продовив сидіти і шукати відео з страшними американцями в Україні. До самої ночі. Бідний.